Те, що нас не вбиває відразу… вбиває потроху

Те, що нас не вбиває відразу… вбиває потроху

Тому що красиві слова – не завжди правда. Як би нам цього не хотілося:


«Все, що мене не вбиває, робить мене сильнішим!»,так Ніцше сказав, потім збожеволів, а потім помер. Тому що це красиві слова, але це неправда.

Все, що нас не вбиває одразу, вбиває потроху, непомітно. Вбиває нашу доброту і довірливість. Ніжність і щирість. Відкритість, щедрість, ясний погляд і м’яке серце… Обман, зрада, ницість, невдячність, жорстокість, несправедливість можуть не відразу вбити. А по краплині, по краплині … стерпимо, витримаємо, рана загоїться. Шрам залишиться – груба шкіра.

І так, поступово, цієї шкірою і обростеш, сама не помітивши – як це вийшло? І можна себе втішати – я стала сильнішою! Так. Але в душі ще одна струна порвалась, ще один кришталевий дзвіночок затих. Щось або хтось там помер, в душі, – добра фея або маленький ангел. Які були нашою частиною.

І вже точно знаєш, як треба відповісти на удар. Як – на жорстоке слово. Як дати здачі, якщо потрібно.

І точно знаєш, що можуть вдарити – просто так, ні за що. Або замість подяки. І нітрохи цьому не дивуєшся. Звикла. І навчилась терпіти або захищатися.

Але щось безповоротно втрачаєш з кожним ударом, зрадою, розчаруванням. Назавжди це йде і вмирає. І стаєш сильнішим, так. Але за рахунок інших важливих якостей.

Все, що мене не вбиває, просто вбиває не відразу. Але робить сильнішим чи бездушним? – хто знає. Потрібно поменше того, що вбиває. І тих, хто вбиває, теж поменше. Тому що вони все одно – вбивці. Вбивці чужих ніжних душ і добрих поривів…

Автор: Анна Кір’янова

Джерело