У того, щоб бути відмінником або двієчником, є свої плюси та мінуси. Хоча суспільство сильно підтримує тих, хто навчається на відмінно, а інших часто називають ледарями, тут ще невідомо, кому пощастило більше. І лише життя розставляє все на свої місця.
Ми в впевнені в тому, що у кожного в житті свій шлях і не варто ділити все на чорне та біле. У статті ми вирішили написати про переваги того, щоб бути двієчником. До речі, якщо вже є добро і зло, то ми за перше, тож наприкінці на вас чекає чергова порція позитиву.
Вміють самостійно себе мотивувати
З боку здається, що відмінники — мотивовані діти, а ті, що не встигають, навпаки, ледарі. Принаймні так кажуть вчителі. Насправді ж все трохи інакше. Найчастіше хороших оцінок від школярів вимагають їхні батьки, а відмінники щосили намагаються, щоб заслужити схвалення дорослих. У житті після школи ніхто не стоятиме над ними з указкою, а тому їм доведеться шукати мотивацію всередині, а не зовні.
Не женуться за оцінками
Для більшості відмінників оцінки є показником успіху: раз отримав 12, отже, молодець чогось досяг. Правда, таке мислення зовсім не припускає того, що будь-яка оцінка суб’єктивна і залежить не тільки від якості знань, а й від інших факторів. Наприклад, від відношення вчителя, а іноді й від його настрою. “Відстаючі” ж не потребують підтвердження свого успіху добрими оцінками. По дорозі до мети вони керуються не схваленням людей з боку, а внутрішньою задоволеністю від виконаної роботи.
Не роблять все самостійно
Багато відмінників, навіть давно закінчивши школу, продовжують керуватися правилом “якщо хочеш зробити добре, зроби це сам”. Все тому, що вони зі шкільних часів звикли у будь-якій справі викладатися на 100% та контролювати все особисто. Тоді як інші “ледарі” використовували можливості інших людей залежно від їхніх здібностей: «У Наталі спишу математику, з Іваном сяду на хімії».
У дорослому житті часто і відмінники, і двієчники продовжують дотримуватися цього принципу: одні тягнуть на собі все, доки не залишаться без сил, інші делегують завдання підлеглим чи колегам.
Дозволяють собі діяти неідеально
У психології існує термін “синдром відмінника”: людина будує своє життя за принципом “або робити все ідеально, або не робити зовсім”. Жити з такою установкою неймовірно важко, адже досягти успіху в усіх сферах неможливо. Людина буде або цілодобово сидіти на безперспективній роботі, змушуючи себе намагатися ще більше, або, навпаки, ніколи не наважиться зайнятися тим, що їй дійсно подобається, через страх зазнати невдачі.
І ось вам приклад: «Колись зі мною у художній школі навчався один хлопчик. Малював він непогано, але у випускному класі трохи забив на навчання і, як типовий двієчник, зі школи випустився з довідкою, а не з дипломом. Ні ця подія, ні те, що його перші роботи зазнавали критики, не завадило йому стати одним із найкрутіших графіті-художників. Наразі він приймає замовлення з усього світу. Якби він був перфекціоністом, схибленим на оцінках, його талант так і залишився б нерозкритим».
Не розпорошують власні сили
Двієчник ніколи не примушуватиме себе робити те, що йому не до душі та в чому він не бачить сенсу, а сфокусується на тому, що йому по-справжньому цікаво. Відмінник же змушуватиме себе зубрити до посиніння, аби не просідати за показниками успішності.
Згодом нерідко трапляється так, що «людина-відмінник» і в дорослому житті витрачає сили на те, що їй не подобається, чи це нелюба робота або невідповідні стосунки.
Їм є чим зайнятися, окрім навчання
Поки однокласники годинами сидять за підручниками, щоб не стати “відстаючими” в перегонах за успішністю, двієчники витрачають свій вільний час як завгодно: читають, займаються спортом, музикують, танцюють або просто граються з хлопцями у дворі.
Як зазначають психологи, дітям-відмінникам дуже важко буває розслабитися, адже вони перебувають у постійній напрузі — не лише розумовій, а й психологічній. На жаль, часто цю проблему відмінники беруть із собою й у доросле життя: їх переслідують безпричинна тривога та страх не виправдати чиїхось очікувань.
Вміють приймати не лише злети, а й падіння
Напевно, всі ми знаємо відмінників, для яких отримати 10 чи 9 означало розписатися у своїй нікчемності та бездарності. Такі люди переживають невдачі дуже болісно, а будь-який, навіть найменший промах сприймається ними як трагедія. “Відстаючі” ж звикли отримувати не лише добрі оцінки, а й погані. Для них погана оцінка не кінець світу, а лише позначка в щоденнику.
У житті такі люди набагато легше адаптуються до стресу та швидше відновлюються після провалів.
Мають добре розвинені соціальні навички
Поки відмінники мають добру репутацію у викладачів і працюють над своїми відмітками, двієчники навчаються спритності та розвивають свої соціальні навички, що, безперечно, знадобиться їм у майбутньому.
Всі ми бачили підліткове кіно, де відмінників дражнять. На жаль, цей кіноштамп ґрунтується на дійсності, адже знання не замінюють реального спілкування, а соціальний інтелект теж необхідно розвивати.
