Смерть штовхнула двері й ті мовчки піддалися. У будинку було темно, і лише з віддаленої кімнати ішло світло. Смерть зітхнула з полегшенням — нарешті вона виконає свою роботу. Ковзнула над підлогою і підлетіла до ліжка.
– Ти запізнилася! – пролунав невдоволений голос з-за спини.
Смерть озирнулася. Та, за котрою вона прийшла, сиділа в кріслі, одягнена, немов на бал.
– Чому ти не в ліжку? – незадоволено буркнула безноса, — всі порядні люди давно сплять.
Жінка усміхнулася.
– Тебе чекала. Негоже довгоочікувану гостю зустрічати, валяючись під ковдрою.
– Це я у тебе довгоочікувана! – завила ображена Смерть, — я ж ганяюся за тобою вже котрий місяць! Але ти ні хвилинки не можеш посидіти спокійно на місці! Коли прийду — тебе немає вдома! То на виставку, то в театр подалася. Якось до опівночі тебе чекала, як дурна, а ти, виявляється, до ранку на вечірці якійсь розважалася! Не соромно в такому віці!?
– Соромно, — покаялася жінка, — але я не могла пропустити. Там було так весело! Зібралися старі друзі, ми сміялися, веселилися, згадували минуле…
– А то нічого, що це були поминки за твоєю найкращою подругою? – єхидно уточнила гостя.
– То що, тепер плакати чи що? – усміхнулася господиня. – Покійна подруга ненавиділа сльози — від них псується шкіра обличчя.
– Все б мало бути зовсім не так! Ти мала б прийти з похорону, погано почуватися, прилягти на ліжко. Я б прийшла, забрала тебе, все було б, як книжка пише! Я прийшла вчасно, чекала, переживала, а ти в цей час веселилася на поминках!
– Пробач, — зітхнула жінка
– Я через тебе вибилася з графіку! А я вже сама не молоденька! І у мене, між іншим, теж нерви!
– Хочеш чаю? – це запитання вибило Смерть з колії.
– Що? – перепитала вона
– Чаю! Ромашкового, сама збирала! І ось тістечко, домашньої випічки! Пригощайся! До речі, налити тобі трошки коньячку? Дуже заспокоює нерви.
Смерть спробувала опиратися:
– Я не можу, я на роботі не п’ю, — але жінка відмахнулася:
– Не можна так себе заганяти! Ти на себе в дзеркало дивилася? На обличчі очевидні сліди перевтоми!
Смерть взагалі ніколи не дивилася на себе в дзеркало, тому що це не приносило їй жодного задоволення.
– Треба себе берегти! Розслаблюватися іноді, — продовжувала напоумлювати господиня, підливаючи чогось тягучого в крихітну чарочку, — ти ж все-таки жінка. На масажик запишись, щоб тобі твої кісточки розім’яли, ванни приймай. Та й для душі… Слухай, а ти нікуди зараз не поспішаєш?, – зненацька вигукнула вона.
Розімліла під дією напою, Смерть пробурмотіла, що до ранку зовсім вільна.
– Тоді поїхали зі мною! Погуляємо наостанок. Я такий клуб знаю — там до ранку такий чудовий джаз грають!…
…Вранці, ледве пересуваючи ноги, які гуділи від божевільних танців, підтримуючи одна одну Смерть і жінка завалилися в кімнату.
– Фууу, в житті так не танцювала! – жінка впала в крісло, — може хоч після смерті відпочину. Ну що, пішли?
– А дзуськи! – мстиво відповіла їй Смерть, бухнувшись в інше крісло. – Ходити тобі ще цими ногами досить довго.
У відповідь на підняту брову, пояснила: – У мене графік! А ти мене знову абсолютно вибила з нього. Так що почекаєш мене, потерпиш… Піду я за більш дисциплінованими кандидатами в небіжчики…
Вона важко піднялася, поправила перед дзеркалом плащ і взяла косу, забуту з вечора. Коло порогу оглянулася.
– Наступного разу я прийду абсолютно несподівано, одного разу, пізно ввечері… Коли кажеш, в тому клубі знову грає оркестр?..
Автор: Ірина Підгурська
