Одного разу зібрались усі боги і вирішили створити чоловіка і жінку, вони планували створити їх за своїм образом і подобою, аж тоді один із них сказав:
– Зачекайте, якщо ми створимо їх за нашим образом і подобою, і вони матимуть таке ж тіло, як і ми, таку ж силу і розум, як ми, то мусимо придумати, що ж відрізнятиме їх від нас, бо якщо ні, то створимо нових богів. Ми повинні щось забрати в них. Що ми в них заберемо?
Після довгих роздумів один із них сказав:
– О, я знаю! Заберемо в них щастя, але питання в тому, де ми його сховаємо, щоб вони ніколи його не знайшли.
Тоді перший запропонував:
– Сховаємо його на вершині найвищої у світі гори.
На що другий відразу заперечив:
– Ні, пам’ятаєш, ми дали їм силу, одного разу хтось зійде на гору і знайде там щастя; а якщо його знайде хтось один, то й інші знатимуть, де воно заховане.
Тоді другий запропонував:
– Тоді сховаймо його на дні моря.
І тоді інший відповів:
– Ні, пам’ятаєш, ми дали їм розум, одного разу хтось побудує пристрій, завдяки якому можна буде спуститися на дно, і тоді вони його там знайдуть.
А ще один сказав:
– Сховаймо його на віддаленій від Землі планеті.
І відповіли йому:
– Ні, ти ж знаєш, що ми дали їм розум, і одного дня хтось побудує корабель, в якому зможе подорожувати на інші планети, і там його виявлять, і тоді всі люди будуть щасливими і рівними нам.
Останнім з них висловився бог, який мовчки уважно слухав кожну з пропозицій інших богів, він детально проаналізував кожну із них, а тоді порушив тишу і сказав:
– Гадаю, я знаю, де сховати щастя, щоб вони ніколи не змогли його знайти.
Усі здивовано обернулись і запитали в один голос: «Де?».
– Сховаймо щастя всередині них самих, вони будуть такі заклопотані, шукаючи його ззовні, що ніколи не знайдуть його в собі.
Усі погодились, і з того часу так і було: людина не втомлюється шукати своє щастя, не знаючи, що носить його в собі.
