Звернення Михайла Жванецького до жінок

Звернення Михайла Жванецького до жінок

Жінки, подруги, пані та дівчата! У чому радість і краса зустрічей з вами? Чому ви створені такими? Ніжна шкіра, ці очі, ці зуби і волосся, яке пахне дощем. Цей носик і судження з різних питань.

Товариші жінки, пані та дівчата! Назад! Ви вже довели: ви можете лікувати, лагодити стелі, збирати апарати, прокладати кабель.

Досить! Назад! Назад! У поліклініках жінки, в готелях жінки, в ресторанах жінки, в цехах жінки.

Де ж ховаються ці нероби? Вона веде господарство, вона прописує чоловіка і сидить в технічній раді. Вона і дорослішає раніше, і живе довше. У нас в нових районах одні старенькі, де ж чоловіки похилого віку?.. А ось байдикувати не треба, будемо довго жити. П`ємо, куримо, граємо в доміно, об`їдаємося, валяємося на диванах, а потім же в претензії – мало живемо. Зморшки в тридцять, мішки у очей в тридцять п`ять, живіт в сорок. Хто нами може бути задоволений? Тільки добровольці. Лев пробігає в день по пустелі сотні кілометрів. А вовк? Всі носяться по пустелі, шукають їжу. Поїв – лежи. А у нас поїв – лежи, не поїв – лежи. У лева є мішки під очима?

А черево? Май він черево, від нього б втекла сама сумна, сама старезна лань. Вони, звичайно, заробляють більше нас, наші жінки, з цим ми вже змирилися. Вони виглядають краще, з цим ми теж змирилися. Вони одягаються красивіше. Зараз ми намагаємося щось зробити – жабо, мереживні комірці, брошки на шиї … Ну куди?! З лисиною на голові і брошкою на шиї далеко не заїдеш.

А яка у нас хода від довгого лежання на диванах і сидіння в кріслах на роботі? Ви бачили ці зади, що черпають землю?..

А зуби – від куріння, вживання солоного, солодкого. Гіркого і противного.

А очі, в яких відбивається тільки стеля.

Наші милі дами, наше диво, наше прикраса. Вставати рано, збирати дітей і цього типа на роботу. Самою на бігу проковтнути маленький шматочок, встигнути зачесатися, дещо накидати на обличчя. Прийти на роботу – і виглядати. І в обід зайняти чергу в чотирьох місцях і все встигнути. І прибігти додому, нагодувати дітей і цього типа. І бігати, і витирати, і шити, і лагодити.

А вранці будильник тільки для тебе. Для тебе будильник, як для тебе вогонь плити, для тебе натовп і тиснява, для тебе слова, шиплячі ззаду. А ти виправиш прядку, і бігом.

І люблять тебе як раз не за це: до цього звикли. Люблять за інше – за шкіру твою, за вії твої, за губи, і слабкість, і ніжність твою. І тобі ще треба примудритися, пробігаючи в день п`ятдесят кілометрів, залишатися слабкою. І ти примудряється: піди зрозумій, що головне. І я тебе люблю за все. Тільки прошу, зупинися на бігу – на роботі, вдома, встань струнко, подивися в дзеркало, поправ щось в особі. Трохи зроби губи, трохи очі, вії вперед і вгору, похитайся на красивих ногах і знову…

А ми чекаємо тебе. Чекаємо всюди. З букетиком і без. Зі словами і мовчки. На розі і вдома. Приходь! І в дощ, і в сніг… І – чи не все одно!..

© Михайло Жванецький, мініатюра «Нашим жінкам»

Джерело