Якщо пощастить, у житті людини настає такий момент, коли нема в кого запитати поради. Зовсім нема в кого.
Не тому, що немає нікого поряд чи ні нікого старшого. Є. Але вони просто не ходили твоїм шляхом. Вони ходили тільки своїм, але не твоїм.
А ти зайшов уже досить далеко, щоб питати поради в інших. І всі їхні слова тепер не більше ніж думка сторонніх спостерігачів, на яких не вдасться звалити свої невдачі.
Доводиться шукати всередині ту точку, яка допоможе ухвалити рішення. І порівнювати з нею зовнішні підказки. Нести відповідальність за будь-яке рішення та вчитися витримувати свої внутрішні шторми.
Багато хто намагається уникнути цього моменту. Вони одружуються з тими, хто скаже їм, що робити. Дружать із тими, хто правильно їх оцінить. Працюють у тих, хто забирає собі відповідальність. Так і доживають до старості. І нічого страшного у цьому немає.
А коли йдеш один, часом здається, що все робиш неправильно (і ті, хто сумнівається, обов’язково тебе в цьому дорікнуть). Не тому, що реально щось не так, а тому, що інші роблять інакше. Тому що, крім тебе, ніхто так не робить. Тому що це лише твій шлях. Невідомою територією з внутрішнім компасом і самостійно винайденим змістом.
Автор Аглая Датешидзе
