Є три речі, про які не можна дозволяти погано відгукуватися. Принижувати їх, ображати та знецінювати. Навіть якщо ми маємо претензії до цих трьох. Навіть якщо ми ними незадоволені. Навіть якщо ці три важливі речі не відповідають нашим очікуванням, і ми злі на них.
Ми можемо посваритися, але не надто. Тому що ці три – як наші руки чи очі. А іншим не можна дозволяти погано відгукуватися про ці три речі.
Це наші батьки.
Навіть якщо вони не надто добрі люди. Не дуже добре виховували нас. Ображали. Засмучували. Але продовжували бути нашими батьками.
Тонкість така – якщо батьки відмовилися виконувати свій обов’язок або були нелюдами, за рішенням суду, наприклад, позбавлені прав, чинили злочини щодо дитини – це інше. Це біологічні батьки, які не справжні, так би мовити.
А мова про батьків, звичайних батьків може навіть досить поганих. Але тих, хто виконував хоч якось свій обов’язок і хоч якось любив нас. Ось про них не можна дозволяти погано відгукуватися.
Тому що ображають не лише їх. А нас. І позбавляють нас захисту, зв’язку з родом, мінімальної кількості кохання, без якого дуже важко жити. Одна дама-психолог у групі голосно говорила одній дівчині, що її батько був мерзотником. Негідно.
Зовсім її не любив і не приділяв їй уваги. І навіть добре, що він помер. Вільніше дихати стало, хоча він завдав жахливих ран: випивав іноді й уваги мало приділяв.
Дівчина відмовилася це слухати. Попросила не відгукуватись так про її батька. Так, випивав. Так, уваги не приділяв. Але це її батько. І вона поділилася спогадами зовсім не для того, щоб її тату змішали з брудом. Було й гарне. Дуже гарне. І батько любив її, як умів!
Психолог розреготалася сардонічно і почала запевняти, що дівчина має стокгольмський синдром. А дівчина відчула приплив сил та гордості. І пішла спокійною та умиротвореною. Вона краще знала свого батька. І не могла дозволити образ на його адресу.
Просто тому, що ці образи зачіпали її саму. Потім життя дівчини змінилося на краще. Вона зрозуміла, що вона має принципи, гордість і любов…
Не можна говорити погано про наших дітей.
Діти – це також наша частина. І якщо це не нелюди, не страшні безсердечні злочинці, не можна дозволяти відгукуватися про них із зневагою чи злістю. Ми можемо дуже сердитись на своїх дітей. І можемо іноді їх лаяти, – що гріха таїти.
Але дозволяти стороннім погано відгукуватися про наших дітей – це принижувати себе. І дозволяти ображати себе.
Так рвуться всі зв’язки з дітьми. Вони відчувають, що рідний батько чи мати відмовилися від них і видали на втіху та осміяння чужим людям. Які начебто добра хочуть.
Але навіщо вони ображають наших дітей за нас? Необхідно припинити таке, навіть якщо це каже педагог, наприклад. Всі ці злі слова – стріли, пущені в наше серце. І неминуче це погано вплине на наші стосунки із дітьми.
І третє, про що не можна дозволяти погано відгукуватися – це наш будинок.
Якщо прийшла людина в наш дім, та й почала критикувати його на чому світ стоїть, треба попросити зупинитися.
Цей гість ображає ваших лаврів та пенатів, – так сказали б у давнину. Ображає захисних духів вашого будинку. Вони не будуть вам допомагати, вони можуть піти від того, хто їх не захистив від нападок. І будинок теж стане чужим. Перестане бути вашим притулком та захистом.
Будинок – це наш рід і ми самі. Образливі слова та критика на адресу наших меблів, посуду, кімнати, кухні, розташування будинку, – це рани, які завдають нам самим.
Тому гість, нехай навіть родич, який порушує закони гостинності та погано відгукується про ваш будинок, шкодить вам і вашій родині.
Батьківщина – теж наш будинок. І навіть якщо є безліч проблем, неприємно, коли іноземець починає наш будинок принижувати і ображати. Хоча ми самі лаємось і незадоволені…
Ось три речі, про які не можна дозволяти погано відгукуватися. Якщо, звісно, ми не відмовилися від цих речей назавжди. Чи не зреклися. Або вони не зреклися нас…
Ці три речі – частина нашої особистості, нашого світу, нашої душі. Дозволяти говорити про них погане – значить, зраджувати їх. Брати на себе гріх зради. І позбавлятися захисту та підтримки Батьківщини, Будинку, Дітей, Рода…
З ввічливості або ще з якихось спонукань не варто цього терпіти. І слід перервати того, хто ображає та принижує те, що є нашою частиною. Як рука чи нога. Або око. Або серце…
Ганна Кір’янова
