Ось ваш талон на утилізацію – ваше існування нерентабельне: Я крутила в руках талон на смерть

Ось ваш талон на утилізацію – ваше існування нерентабельне: Я крутила в руках талон на смерть

Ех, казали мені свого часу: народжуй, якщо хочеш жити довше. Коли не зможеш працювати, діти подбають.

Право на утилізацію

– Ось, будь ласка, ваш талон на утилізацію, – дівчина-андроїд з усмішкою простягла мені пластикову картку. – Чекаємо на вас через три дні.

– Тут якась помилка, – заперечила я, ховаючи руки за спину, начебто якщо від талона відмовитися, комп’ютер змінить рішення.

– Ні, все правильно, – доброзичливо підтвердив робот.

Коштів на вашому рахунку вистачить на оплату оренди за три ночі та мінімальний набір продуктів. Далі ваше існування нерентабельне.

– Я можу пожити у подруги! – випалила я перше, що спало на думку.

– Якщо у вас є кровні родичі або інші особи, які можуть гарантувати оплату за рахунки за ваші потреби, ви повинні повідомити їхні координати. Коли прийде підтвердження про спонсорування, рішення буде переглянуто.

Я з ненавистю глянула на доброзичливу пластикову маску. Звичайно, зловтіха мені привиділася, звідки ця лялька знає, що рідних у мене немає, а останню подругу утилізували рік тому.

Я протрималася довго, але від долі не втечеш

Тобто від служби контролю населення бігати неможливо. Щомісяця слід зазначати, щоб вони оцінили, чи здатний громадянин сплатити ресурси, які споживає.

А з п’ятдесяти років – щотижня.

Що ж, колись цей день мав настати. Мені шістдесят. Мало виповнитися за тиждень. Вже не відзначу цей ювілей.

– Ви маєте право вибрати форму утилізації, – підсолодила пігулку андроїд. – Газ, ін’єкція чи фізична дія на тіло.

– Нехай мені відрубають голову! – нервово реготнула я.

– Ця форма не передбачена, це не гуманно, – після паузи заявила ця байдужа лялька.

– Якщо вас затруднює вибір зараз, можете повідомити своє рішення безпосередньо перед операцією.

– Тільки не кажіть «смерть від старості», бо вона зависне. Це найпростіша модель, – застеріг голос у мене за спиною. – Доведеться чекати, поки перезавантажиться, а я хотіла б до полудня встигнути додому.

Я обернулася, надто вже бадьоро і позитивно звучав голос. Зазвичай всі веселощі залишають за порогом цього залу. Навіть ті, хто здатні сплатити собі ще місяць-другий, перебувають у похмурих настроях. Слідом за мною в черзі на контроль стояла усміхнена дама років на десять старша за мене.

Вона не намагалася маскувати вік і навіть волосся не фарбувала. Дивовижно! Напевно, може дозволити собі не працювати. Адже якщо ти молодо не виглядаєш – роботи не отримати. Напевно, цій старій пощастило зі спонсорами. Найімовірніше, діти.

Ех, казали мені свого часу: народжуй, якщо хочеш жити довше. Коли не зможеш працювати, діти подбають.

Втім, це як пощастить. Одна моя приятелька трьох народила, ресурсів на них безліч витратили і вона, і батько. А коли дохід перестали отримувати, жоден із нащадків не захотів взяти батьків на спонсорство.

Відмова оплачувати чужі ресурси – це легітимне право. Приятельку років п’ять тому утилізували, чоловіка її трохи згодом.

У чоловіків планка рівня доходу нижча. Але вони на лікування вважають за краще не витрачатися і одразу йдуть на утилізацію.

А я останні кредити на щеплення від грипу витратила, тільки захворіла однаково. Або щеплення було контрафактне, або вірус новий.

Досі слабкість у всьому тілі, сканер здоров’я на вході в офіс не дає повернутись до роботи, а грошей на ліки немає. Замкнуте коло.

Я крутила в руках плоский квадратик талону на смерть і не могла повірити, що це відбувається зі мною. І найстрашніше, що за три дні грошей я ніде не дістану.

– Будь ласка, ваш талон на утилізацію. Чекаємо на вас через два дні, – оголосила андроїд дамі, яка змінила мене біля стійки.

– Дякую, – люб’язно відповіла та.

– Але я маю право подати прохання, щоб Рада розглянула питання про призначення мені утримання за державний рахунок.

– З якої причини?

– Я митець, завершую картину, яка стане національним надбанням.

Я завмерла, цікавість пересилила розпач.

Всім відомо, що після того, як економічно доцільним визнали утилізацію тих, хто споживає більше ресурсів, ніж здатний виробити, твори мистецтва практично не створювалися. І нова державна програма щодо відродження національної культури передбачала послаблення для людей творчих професій. Отже, переді мною художник!

– Прошу вас надати зразок роботи.

Жінка виклала на стійку перед андроїдом малюнок. Я підійшла ближче. Це був натюрморт: глечик, груша, квітка. Такі малюють під час уроків з у школі. Нічого шедеврального чи навіть оригінального. Одна зі стінок глечика кособока. Дама, помітивши мій інтерес, підморгнула.

– Необхідно організувати комісію, яка оцінить художню цінність полотна, – оголосила андроїд. – Максимальний термін чотири тижні, на цей час вам буде нараховано матеріальну підтримку.

Отримавши нову картку, дама з задоволеною усмішкою пішла до виходу, я немов удав за кроликом крокувала за нею.

– Як вам це вдалось? – Запитала я, коли ми вийшли на вулицю.

– Це ж робот, вона підкоряється своїм інструкціям, – посміхнулася художниця.

– Але ж у комісії будуть мистецтвознавці, вони зрозуміють, що ваша картина аж ніяк не шедевр національного надбання!

– Так, але через чотири тижні я буду в іншому місті і пред’явлю іншому андроїду портрет моєї собачки. Можливо, він вдасться вдалим. Таким чином, я розраховую дожити років до вісімдесяти. І на той час сама стану національним надбанням – найстаріший мешканець країни. Ну тепер ще, можливо, ви складете мені конкуренцію, – жінка підморгнула. – Зніматимемося в соціальних рекламах, мовляв, лише гідні люди мають право довго жити, підтримайте програму утилізації нерентабельних громадян.

І, сміючись, вона пішла до автобусної зупинки.

Я ще кілька хвилин стояла, захоплено дивлячись услід цій винахідливій старенькій, а потім поспішила додому.

Десь у мене лежала недописана поема.

Коли я працювала, завершити її не було коли, але настав час доробити.

Завтра принесу поему андроїду, хай скликає комісію.

Джерело