Уоттлз ще 100 років назад написав: марно ловити лосося в озері, якщо там немає лосося. Навіть якщо у вас відмінні снасті і навички – все одно нічого не зловите.
Вирощувати щось в безплідних землях не варто – є родючі грунти.
І намагатися побудувати стосунки з людьми, яким ми не потрібні – теж не варто.
Іноді людина це розуміє, але вона уже доклала дуже багато зусиль, витратила так багато часу, снасті купила дорогі… Вона, немов «прилипла» до ситуації.
І боїться піти – ситуація невдачі стала звичною.
Щоранку треба збиратися на погану роботу, до озера, де немає риби. Дзвонити і писати тому, кому ми не потрібні – і нам ясно це дали зрозуміти. Натискати на газ машини, яка забуксувала, у якій давно сів акумулятор… а раптом поїде! Чи не поїде.
Треба або звертатися за допомогою за буксируванням; або зовсім змотати вудочки і піти шукати іншу водойму.
І іншу людину.
Запас часу обмежений; життя не вічне.
І можна, напевно, шляхом неймовірних зусиль домогтися бажаного, присвятивши цьому життя – виростити жалюгідні квіти на піску або виштовхати машину руками.
Або, як пушкінський герой, домогтися розташування красуні Наїни. Яка до того моменту перетворилася в страховисько… Та й самому можна перетворитися в нервового невдаху.
Заради чого?
Іноді треба піти і пошукати інші шляхи, інші дороги, озера і землі.
І інших людей – їх кілька мільярдів.
І комусь ми точно будемо потрібні!
Анна Кір’янова
