Чим старші ми стаємо, тим складніше починати спочатку (і це добре)

Чим старші ми стаємо, тим складніше починати спочатку (і це добре)

Я вірю, що ніколи не пізно почати наново. Просто, чим старше ми стаємо, тим більшу ціну доводиться платити за ці нові початки.

У 18, 20 або 22 легко зібрати життя в рюкзак, взяти квиток на літак і вирішувати, що робити далі. Ви молоді. Навколо вас багато таких же молодих людей в русі. Якщо вам повезло, у вас немає проблем із здоров’ям, ніхто з близьких не залежить від вас фінансово, емоційно або фізично.

Легко бути неприв’язаним в 21-22 або 23, тому що можливості вимагають залишити все позаду, а залишати-то і нічого. І це прекрасно, це те, чим варто користуватися, якщо ви цього хочете.

Але в якийсь момент пора залишити в спокої тих людей, якими ми могли б стати:

Дослідників світу. Коханців, що побачили, багато стосунків. Мрійників, які женуться за нездійсненною мрією.

У якийсь момент усі ці версії нас вже починають коштувати більше.

Що відбувається, коли розумієш, що, щоб реалізувати одну мрію, треба пожертвувати іншою? Що “добитися того, хто пішов” означає попросити його кинути ту, яку він знайшов, поки тебе не було? Коли ціна твоїх давніх амбіцій починає включати життя, яке ти побудувала тим часом?

Правда в тому, що чим старше ми стаємо, тим складніше кинути все і залишити позаду.

У нас є люди, які на нас покладаються. Члени сім’ї, які старіють. Кар’єра, яку ми не хочемо кидати. Зобов’язання, які вже стали частиною нас самих.

На усе це можна дивитися двома способами: як на ланцюги, які нас стримують, або як на якорі, які нам потрібні.

Звичайно, весело бути неприв’язаним. Весело досліджувати світ. Якщо, звичайно, десь в засіках розуму ти знаєш, що у тебе є безпечне місце, куди можна повернутися.

Весело подорожувати, коли знаєш, що батьки здорові, що ти якщо що можеш у них переночувати, якщо у тебе закінчаться гроші. Весело ризикувати, коли знаєш, що завжди можна заскочити до друзів, будучи проїздом в їх місті. Класно, коли у тебе є такі острівці безпеки.

Але частина дорослого життя в тому, щоб стати власним островом безпеки. І іноді це означає вибрати стабільність, а не пригоди.

Тому що врешті-решт батьки старіють і помирають. Друзі заводять сім’ї. І робота, на якій можна було швидко заробити на подорож в 18-20, тепер уже не здається такою привабливою.

Ми починаємо вчитися забезпечувати себе. Вчитися бути островом безпеки для інших людей. Для друзів, для рідних.

Складніше почати все наново, коли ми стаємо старше, але це не погано. Тому що хоча може здаватися, що ми застряємо на місці в дорослому житті, насправді це вища форма свободи.

Свобода покладатися на себе. Забезпечувати себе. Ставати тим, на кого можуть покластися батьки, друзі, суспільство. Це дає нам можливість пустити корені в тому, що нам важливе. Нарешті досліджувати своє життя, а не життя навкруги, і вирішити, чого хочемо ми. І рости і розвиватися в когось більшого.

Бути молодим – це досліджувати світ, а дорослим – це розквітати.

Це визнавати, що для нас важливо і триматися за це.

Замість того, щоб збирати рюкзак і збігати кожного разу, коли стає важко, ми вчимося витримувати шторми. Ми вчимося боротися за те, що нам важливе.

Джерело