Прочитала десь рік тому, відтоді намагаюся контролювати в собі “ідеальну маму”.
Про зауваження
Одного разу я їла борщ і крапля впала на білу футболку. “Що ж таке”. – подумала я. Але тут же пробачила сама себе. Собі ж потрібно прощати різні промахи.
Одного разу ще маленький Макс їв суп і облив чисту сорочку. “Постарайся їсти акуратніше”, – вилетіло у мене на автоматі. Я ж дуже хотіла бути ідеальною.
І я вирішила. А спробую-но я впродовж дня робити собі зауваження. Такі, які на автоматі вилітають у дорослих убік промахів дитини.
Уранці я пішла на кухню і побачила в раковині невимиту з вечора чашку.
– Тобі складно було помити? – Прозвучало у вухах. – Потрібно привчати себе до дисципліни. А то нічого тямущого не вийде з тебе.
– Бррр. – Махнула головою. Тямущого. З мене і не вийшло нічого тямущого. Тямуще – це, коли усе життя на одному робочому місці. А я – перекотиполе.
Почала взуватися, збираючись у справах.
– Задник не загинай! Взувайся акуратно. І взагалі, лопатку для взуття потрібно використати. Не знаєш, де? Як не знаєш? Вічно у тебе безлад. Ага-ага, пальцем допомагай собі взуватися. Саме те – ось тому у тебе манікюру красивого і немає!
Настрій почав падати. Їдка штука ці коментарі – прямo, як кислота. Крокувала по вулиці, пташки, краса, штовхнула яблучко.
– Чоботи зіб’єш. Не напасешся на тебе взуття.
Вже вдома, готуючи обід, відкрила шафку над головою, щоб узяти тарілку. Відкрила. А закрити забула і яяяяк з розмаху головою об кут дверцят – хрясь!
У очах зірочки. Голова болить. А у вухо зсередини:
– А я говорила! Скільки разів тобі повторювати – закривай дверці! Ооось, розсьорбуй.
Потім я сіла і засумувала. А у вухо:
– Що розсілася, бариня? Справ по будинку мало?
А потім, потім. До сліз стало погано. Тому що під наглядом такого голосу жити нереально. Саме жити.
А коли цей голос – твоя мама?
Відтоді ми граємо з Максом у футбол яблуками, що впали, – влітку. А взимку – крижинами. Якось півгілки метро прокрокувала, штовхаючи крижини великі і маленькі. Ми сміялися. І було плювати на черевики!
Коли йому сумно, завжди обіймаю. Адже це краще слів. Взагалі, краще за будь-які слова.
Любіть і обіймайте себе і своїх дітей.
Позбавтеся від осоружного коментатора в собі. Нехай в пам’яті з дитинства залишаться збиті черевики, плями від смачного супу, сміх і упевненість – тебе люблять і приймають будь-якого.
Олена Лиговська
