Ми вступаємо в стосунки, щоб довіряти чи контролювати?

Ми вступаємо в стосунки, щоб довіряти чи контролювати?

У розмовах з моїми читачами на тему відносин загалом і в сімейних стосунках зокрема, ми прийшли до цікавої дискусії: що тут важливіше – довіра чи контроль. Одна із моїх активних читачок каже, що чоловіка треба весь час контролювати, інакше він піде так би мовити «наліво». Вона боїться навіть на тиждень його лишити одного, щоб не приїхати вже до чужого чоловіка.

Зацікавленість в цьому питанні спрямувала мене до наукових досліджень. В одному з таких я знайшла думку, що психотипи, до яких відносяться зрадники чи вірні особи, не піддаються вихованню, оскільки психотип є вродженим явищем. Тобто, не можна з вовка виховати зайця, хоч контролюй його, хоч не контролюй – все рівно перший буде з’їдати другого, а ніяк не навпаки.

А от щодо людей? Одна з моїх дописувачок каже, що у будь-якому випадку треба хоча б на 85% контролювати чоловіка, в той час, як психологи стверджують, що довіра у відносинах має бути на 100%, тут немає половини: або 100% довіра, або контроль! І ось вперше з такою наполегливістю моїх читачів про необхідність та корисність контролю в сімейному житті я замислилася над цим питанням.

Коли ж тоді починається контроль: зразу, як поєдналися, чи через деякий час? І для чого здійснюється контроль, щоб що? Щоб піймати когось на зраді? Для чого, щоб надалі стати щасливими у їхньому сумісному житті? Однак чи можна після такого стати щасливими? Очевидно, що ні! Тоді для чого ловити і контролювати? Можливо, для того, щоб показати свою владу, свою волю над другою половиною, яка тут стає нічим іншим як жертвою, а контролер – тріумфатором, тримаючи її, так би мовити, «в руках», весь час показуючи їй, хто тут власник, а хто – раб!

Та й не всяка особа винесе такий контроль. Хтось (зазвичай, це вроджена жертва) дозволить контролювати своє життя, а комусь це не сподобається. І якщо контролер не вийде з цієї залежності, то той, хто страждає від нього, просто з ним не зможе бути далі. А, може, контролер від цього процесу отримує насолоду, а також підтверджує собі сенс свого існування! А чи не несе самому контролеру цей процес страшенне нервування, не руйнує його (її) здоров’я? Мало того, контролер у своїх допитах стає просто смішним: де був (була), чому не зателефонував (зателефонувала), я знайшов (знайшла) у тебе у телефоні чи соціальних мережах ось це…?

Оскільки, як зазначено вище, психотип не виховується і не лікується, то від обманщика та контролера треба просто тікати. І перший, і другий в нових стосунках будуть поступати так само, як і в попередніх: один обманювати, хоч довірятиме йому контролер, хоч не довірятиме. Другий – контролюватиме, хоч якою б не була вірною нова особа (він чи вона)!

Тут вихід один: якщо не хочеш бути обманутим (обманутою), то відпусти того, кому більше не довіряєш, та й живи один до кінця життя. І не слід тратити сили на пошук чогось іншого, бо все рівно не будеш йому (їй) довіряти – такий вже твій психотип!

Джерело