Гумореска: в молодості люблять сильніше, а в старості надійніше

Гумореска: в молодості люблять сильніше, а в старості надійніше

Сів на призьбу дід Панас,наливає в кварту квас. Пісню весело співає та сусіда пригощає.

Бабця Мотря спину гне, аж відлуння з кісток йде. Витирає піт з чола та Панаса зазива.

Ей, Панасе,моє серце! Принеси води відерце! Треба й дрова порубати та під тином поскладати!

Дід Панас її не чує, тільки квас хмільний смакує, Та з сусідом завива “Підманула підвела”!

Вечоріє, квас скінчився, і сусід кудись подівся. Очі витрівщив Панас,не збагне де дівся квас.

Впав із призьби,вибив зуба,натягнув картуз на чуба, Бо від квасу очамрів, ледь до хати він добрів.

На порозі посковзнувся, на підлозі розтягнувся, Картуза на стіл жбурнув, впав на лаву та й заснув.

Зранку встав, його коряжить, бабця вже яєшню смажить. Продер очі, сів за стіл та мичить неначе віл.

Люба Мотя! Вже світанок! Подавай скоріш сніданок! Бо я дуже зголоднів, випадаю вже з штанів!

Снідай там, де ти учора квас цідив до темноти! Я тобі пошию торбу та й іди під три чорти!

Подивись на себе в люстро! В голові у тебе пусто! Бабця Мотря гірко плаче. Ех, життя моє собаче!

Очі дід Панас потупив, сиві брови він насупив, Не надумав що сказати, помовчав та й вийшов з хати.

На подвір”ї пес скавчить та голодний кіт нявчить, А у нашого Панаса чуб як в їжака стирчить.

Підійшов він до криниці, випив свіжої водиці, Обтрусив з штанів росу й загострив тупу косу.

Вже й сусід, як та примара, почорнів, неначе хмара, Із-за тину виглядає й до Панаса промовляє.

Єй, Панасе, мій дружок! Налий квасу, хоч ковток! Бо у мене в очах темно та ще й гупає в висок!

Бачив, в тебе у коморі сулія пузата, За діжкою захована та ще й непочата!

Зараз час для сінокосу! Бачиш я лаштую косу? Відповів йому Панас. Розпогібне хай той квас!

А сусіду все не йметься, як той вуж за тином в”ється, Зажуривсь, як старий пень. Єх, не мій сьогодні день!

Працював Панас у лузі, викосив траву в окрузі, Нарубав чимало дров, й тихо в хату він зайшов.

Руда кішка пицю миє, бабця Мотря торбу шиє, Нитку в голку заправляє, діда мов не помічає.

Скинув дід Панас сюртук,почепив його на крюк, На підлозі потоптався та й до бабці одізвався.

Люба Мотречко! Прости! Не гони мене в світи! Бо куди ж мені на старість з торбою пустою йти?

А коли я квас ковтав, чорт у мене мірку вкрав! Я неначе здичавів! То сусід мене підвів!

Бабця очі підвела та й руками розвела, Бачить, що дід кається, аж серце стискається!

Єх, пусті ж твої слова, будякова голова! Як старий ціпок зігнувся,навіть зуба ти позбувся!

Якщо будеш квас лакати, не пущу тебе до хати! Торбу викину в вікно, бо мені вже все-одно!

Потім вщухала гординю, торбу положила в скриню, Підперезала поділ, та й пішла збирать на стіл.

Не пройшло і дві хвилини, як на білій скатертині Стільки страв з”явилося, що нам і не снилося!

Борщ, пампушки, холодець із кволої курки, Кріль, запечений рубець, ще й свиняча рулька!

Рушничок на краю столу, хліб із грубого помолу, Голубці в сметані ще й узвар у жбані.

Закриває бабця двері, просить діда до вечері, Панас плечі розправляє та й до столу шкандибає.

Бабця Мотря бере горщик, наливає в миску борщик, Панас бабцю обіймає, узвар в кухлик наливає.

Примирилися старенькі, стало на душі тепленько, Сіли вдвох, посмакували, й свою молодість згадали.

Як Панас кохав Федору, молодицю чорноброву, Потім покохав Олену, норов в неї був скажений!

А коли тебе побачив, стало серденько гаряче, Я й подумав. Все, кінець! Та й с тобою під вінець.

Бабця Мотря зашарілась, й до Панаса притулилась, Як-же весело було! Гомоніло все село!

Ох, Панас, моє серденько! Як життя пройшло швиденько! Разом будем доживати й тихо старість зустрічати!

Ніч прийшла, село дрімає, місяць в небі шкутильгає, Вже й поснули голуб”ята, мир та спокій їхній хаті!

Джерело