На перший погляд, це була звичайнісінька бабуся. Вона повільно човгала по снігу, низько опустивши голову; вигляд у неї був самотній і покинутий.
Випадкові перехожі уникали дивитися в її бік: жебрацьке вбрання нагадувало про те, що навіть у святкові Різдвяні дні в світі як і раніше існує страждання і біль.
Поруч з нею пройшла пара закоханих, шелестячи кульками з подарунками та їжею. Вони весело розмовляли і сміялися, і убога маленька фігурка виявилася поза полем їх зору. Пробігла жінка з двома малюками. Вони поспішали до своєї бабусі в гості і не звернули на стареньку уваги. Повз пройшов священик у рясі. Він розмірковував про високі матерії і не став затримувати свій погляд на сірій зігнутій постаті.
А якби всі вони були більш уважні, то вони б помітили, що старенька була без взуття. Вона насилу пересувала ногами, залишаючи на снігу відбитки босих ніг.
Пальто її було без ґудзиків і явно з чужого плеча; вона притримувала його обома руками біля шиї. На голову була накинута стара хустка. Вона дійшла до зупинки і присіла на лавочку, чекаючи автобуса.
На зупинці стояло кілька людей. Пан з дорогим шкіряним портфелем відійшов від старенької подалі. Дівчина, з вигляду студентка, з подивом дивилася на її босі ноги, але не говорила ні слова.
Підійшов автобус. Старенька з великими труднощами видерлася на підніжку і увійшла в салон через передні двері. Сіла за спиною водія зліва. Солідний чоловік і дівчина поспішно пройшли повз неї в сам кінець. Пасажир з правого ряду нервово похрустував кісточками пальців, дивлячись на її ноги. “Старечий склероз або маразм”, – тихенько пробурмотів він собі під ніс.
Водій помітив босі ноги і подумав: “Цей район все більше занурюється в убогість. Попрошу, щоб мене перевели на інший маршрут, ближче до центру”.
Маленький хлопчик показав на стареньку пальцем: “Мамочко, подивися, ця бабуся прийшла босоніж!”. Мати сердито грюкнула його по руці: “Не показуй на людей пальцем, Андрію! Це неввічливо”.
«У неї, мабуть, дорослі діти. Сором таким дітям і ганьба!» ,- сказала жінка в хутряній шубі з почуттям внутрішнього задоволення (вже вона-то дбала про свою стареньку матір).
Вчителька в середині автобуса поправила кульки, які стояли у неї в ногах. “Невже ми платимо мало податків, щоб забезпечити людям гідну старість?”—- запитала вона подругу, що сиділа поруч.
“У всьому винні ці праві — відповіла подруга. – Багаті стають багатшими, а бідні — ще біднішими”. “Ні, це винні ліві, – вступив в дискусію сивоголовий чоловік. – Через їхні соціальні програми люди лінуються працювати і більше злидніють”.
“Люди повинні навчитися економити і відкладати на чорний день, — сказав інтелігентний чоловік в окулярах. – Якби ця бабуся збирала гроші з молодості, то їй не довелося б тепер так туго”. Всі пасажири були дуже задоволені своєю проникливістю і здатністю зріти в корінь проблеми.
Але один чоловік думав, що всі їхні зауваження просто обурливі. Він дістав гаманець і витягнув двадцять євро. Пройшов по проходу вперед і вклав купюру в тремтячу руку старенької. “Візьми грошики, бабусю, і купи собі якесь взуття”. Він працював у сфері торгівлі і звик вирішувати питання грошима. Старенька тепло подякувала йому за пожертву, і він повернувся на своє місце з виразом щастя на обличчі.
Все це помітила добре одягнена жінка в середині автобуса. Вона почала молитися Богу. Звичайно, не вголос, а про себе, щоб не було чутно іншим: “Господи, у мене немає з собою нічого. Але я знаю: ти чуєш мене і можеш допомогти. Ти-Податель всіх благ, земних і небесних. Ти колись послав людям манну в пустелі, щоб наситити голодних. Прошу тебе від щирого серця: пішли зараз цій бабусі нове взуття, щоб їй не було холодно”.
На наступній зупинці в автобус увійшов модно одягнений хлопець. Дута куртка, величезний в’язаний шарф і навушники у вухах. Він злегка розгойдувався тілом в такт музики. Хлопець плюхнувся на сидінні навпроти старенької.
Побачивши її босі ноги він завмер на місці. Витягнув навушники з вух. Перевів погляд з бабусиних ніг на свої. На ньому були нові дорогі черевики. Він збирав гроші досить довго, підробляв, щоб купити круту модель — справжню «фірму».
Хлопець нагнувся і почав розв’язувати шнурки. Зняв спочатку черевики, а потім і шкарпетки. Опустився на коліна перед старенькою. “Бабусю, я дивлюся, ти зовсім боса. А у мене вдома ще одні черевики є”.
Ніжно і дбайливо він підняв її замерзлі ступні і надів їй на ноги спочатку шкарпетки, а потім і черевики. Старенька дякувала йому зі сльозами на очах.
Автобус зупинився, хлопець вийшов. Всі пасажири дивилися, як він йшов по снігу босоніж. Автобус рушив з місця, і його вже не було видно.
“Хто це?” – запитав один пасажир. “Він, мабуть, Святий” — відповів інший. “Це, напевно, був ангел”, – сказав третій. “Я бачив німб у нього над головою!”,- вигукнув хтось із салону. “Це був Сам Христос!”—- перехрестилася благочестива дама. Але малюк, який показував на бабусю пальцем, сказав своїй матері: “Ні, мамо, я його дуже добре розгледів. Це була просто ЛЮДИНА!”.
