Для мене, зрілість, до НЕ пристойності в простому. В умінні про себе подбати.
Голодний?- Втамуй. Холодно?- Зігрійся. Дує?- Пересядь. Боляче?- Не терпи. Любиш?- Скажи.
Не любиш? – Скажи тим більше. Погано?- Зроби, щоб було краще. Добре?- Не пробігай.
Просто зроби паузу і отримай задоволення.
Роблять боляче?- Зверни їх увагу на це. Не чують?- Спробуй повторити. Знову не чують?- Посилай подалі.
Навчися давати. І це, не про гроші. Зовсім не про гроші.
Хлопчик стає чоловіком тоді, коли перестає тільки споживати. Навчися давати.
Дівчинка стає жінкою тоді, коли перестає тільки віддавати. Навчися брати.
І нарешті навчися розрізняти хтивість і любов. Вразливість і слабкість. Турботу і опіку.
Доброту і підпорядкованість. Довіру і дурість. Агресію і насильство.
Я думаю, що багато хто це відчувають на підсвідомому рівні. «Серце не обдуриш …» – пам’ятаєш?
Це саме про те саме.
Але не багато хто знаходить в собі сили зізнатися.
Наприклад, в тому, що їх історія не про Любов. А про хтивість.
Зрілість, як і м’яз. Можна наростити.
Потрібно тільки зрозуміти навіщо це тобі потрібно.
© Ігор Ларін
