Історія трапилася за радянських часів. Звичайний санаторій Академії наук, заповнений співробітниками середньої руки – процедури, прогулянки, плітки, в загальному, нудьга смертна.
І тут пройшов слух – повинен приїхати академік! Подія.
У цей самий день цікаві дійсно побачили, як під’їхала машина, з якої вийшов солідний сивочолий чоловік. Симпатичний.
За ним дріботіла непоказна літня жінка – дружина. Стали вони в санаторії відпочивати і лікуватися. Дружина знаменитості постійно метушилася навколо чоловіка, піклувалася. Той приймав всі турботи з втомленою прихильністю.
А в їдальні посадили їх поруч з молодою симпатичною жінкою. Дама кілька днів оцінювала обстановку. Оцінила – і пішла в атаку.
Адже академік – це ж такий шанс, та й навіщо йому поруч така сіренька бабуся?
І поступово (панночка була грамотна і підступна) почав зав’язуватися роман. Вже і гуляють разом, і на лавочках сидять, і … в загальному, любов не на жарт.
І коли вже стало все ясно, дружина не витримала і пішла з’ясовувати стосунки з загарбницею. Просто підійшла до неї і запитала, дуже ввічливо: «Скажіть, будь ласка, навіщо вам мій чоловік?»
У відповідь – купа тріскучих фраз про кохання, свободу, долю тощо.
Літня жінка не вгамовувалася: «Але ж знаєте, він дуже хвора людина. За ним потрібен постійний догляд, до того ж він повинен дотримуватися суворої дієти, це все не кожна жінка витримає».
Молода розвеселилася – невже незрозуміло, що на зарплату академіка можна організувати прекрасний платний догляд, зовсім не обов’язково при цьому перетворюватися на таку замучену турботами істоту, як її співрозмовниця.
Літня пані кілька секунд здивовано дивилася на нахабну молодицю, потім спокійно повідомила: «Розумію. Але справа в тому, що академік це я»…
Автор: В. Санін
