Ірина до нестями закохалася у свого одногрупника. І все б нічого, якби історія була про типове юнацьке кохання. Але наша історія дещо про інше. Обранцем дівчини виявився Алі, виходець із Саудівської Аравії. Разом вчилися, а відповідно й часто перетиналися вони саме в медичному інституті. Слід зауважити, що чи то через цікаву зовнішність, чи стереотипи про перспективне життя за кордоном, але в Алі були закохані всі дівчата факультету.
Він і справді був дуже нетиповим для вітчизняних вподобань наших жінок: великі очі, вольовий профіль, гострі контури обличчя, білосніжна посмішка. До того ж славився молодик і знаннями та поблажливим характером. Тож одним лише поглядом Алі міг закохати в себе навіть викладачок.
Ірина ж на лекції приходила, як ви розумієте, не заради знань. А для того, аби спостерігати за юнаком. Їй подобалася його поведінка, його жести, його міміка.
Але, на жаль, Алі не міг відповісти взаємністю. Він навіть не поглядав у сторону дівчини. Його в принципі жодна із дівчат курсу не цікавила.Спілкувався з усіма, але в тих розмовах ніколи не було нічого більшого.
Слід зазначити, що Ірина була дуже скромною. Не вміла та й не хотіла кидатися на шию чоловікам. Тому й Алі вона обнімала лише у снах. Так тривало б ще дуже довго, якби не один цікавий інцидент.
Якось дівчина захворіла на ангіну. В інституті не з’являлася. Здавалося, що нікому й діла до того не було. Ну хіба що Ліза, яка була її найкращою подругою, могла почати бити на сполох. Та й усе. А потім дівчина дізналася, що її знайома і сама не була тоді на лекціях.
Коли найгірше минуло, Ірина повернулася до навчання. Вона прийшла на пару, сіла десь поодаль інших, витягла зошит і взялася щось занотовувати. Як раптом до неї підсів Алі. Досі він ніколи не робив нічого подібного. Не лише з нею, а з й з будь-ким іншим.
– Привіт. Ти як?
– Привіт…- дівчина зашарілася.
– Куди зникла? Чого так довго не було?
Ірина почала запинатися на кожному слові:
– Хворіла.
Втім, їхню бесіду обірвала викладачка.
Після пар вони більше не перетиналися. І шокована дівчина поснувала додому.
Дорогою вона слухала музику, щоб відволіктися від нав’язливих думок. Але раптом хтось схопив її за плече.
– Я тобі кричу – кричу, а ти навіть не оглядаєшся.- на неї дивився усміхнений Алі.
– Я цей… У навушниках була.
– Можна додому тебе провести?
– Так… Так, звичайно.
Радості дівчини не було меж. Хоч вона й старалася її не показувати.
Невже те, про що вона так мріяла, нарешті здійснилося?
Дорогою знайомі розговорилися й Алі зізнався, що Іра йому давно подобалася. Він тільки соромився підійти до неї. Втім, було й одне але: скоро хлопець вирушає додому, можливо, навіть назовсім.
Ірина довго думала і все ж не витримала. Вона кинулася в обійми юнака.
– Їдь зі мною.
– Хіба так можна?
– Якщо одружимося, то можна.
– Ти що, жартуєш?
– Ні, я просто кохаю тебе.
– Але я так не можу – прогомоніла дівчина й, не сказавши більше ні слова, побігла до своєї квартири.
Алі ж так і залишився стояти під під’їздом.
Наступного дня молодик не з’явився в інституті. Те ж саме трапилося і через день. До Ірини дійшли чутки, що він і справді поїхав на Батьківщину.
Цілий місяць Ірина ходила, мов у воду опущена. На ній лиця не було. Їй більше нічого не хотілося. Її більше нічого не цікавило.
Дівчина дуже жаліла, що відмовилася від пропозиції юнака. Так минуло пів літа.
Якось зранку Ірина гуляла в улюбленому парку. Слухала музику, як і завше. Як раптом хтось знову торкнувся її плеча.
Перед нею знову стояв її Алі. Він посміхався, дивлячись на дівчину. А в його руках був величезний букет квітів.
– Не думала, що ти вже вернешся.
– А як я міг залишити тебе тут саму?
Вони міцно обняли та поцілували одне одного.
Саме тоді Ірина зрозуміла, що більше ніколи не бажає розлучатися зі своїм коханим.
Більше її коханий нікуди не їхав. А через деякий час вони зіграли весілля.
