Сидимо в компанії, у якій, в основному жінки. Несподівано, одна з них починає скаржитися на свого чоловіка. Всі присутні уважно слухають.
Оповідачка шукає співчуття й розуміння.
Її розповідь рясніє пікантними, інтимними подробицями, які стосуються тільки їх з чоловіком. Вони, здебільшого, носять принизливий характер по відношенню до нього.
Подруги підтакуючи, кивають головами. Найчастіше сміються над його слабкостями і пороками…
В кінці розмови, дівчина повертається в мій бік. Її цікавить моя думка.
Навіть не думка, а позитивна відповідь. Мені в принципі страшенно не подобається вся ця історія, і я мовчу.
Відчуваючи напругу, до мене обертаються всі присутні …
– Колись жив Ной, – починаю я, – Той, що вцілів з ковчегом… Врешті-решт, він врятувався і вийшов на сушу. Не один, а разом зі своєю сім’єю, в тому числі із синами – Симом, Яфетом і Хамом.
Обробляючи перший виноградник і збираючи врожай, Ной не знав тоді ще про властивості вина. І тому, спробувавши його, він захмелів і заснув у наметі. Проходив повз нього Хам, побачив зовсім оголеного батька і негайно побіг до братів та покликав їх до намету, аби вони теж пішли посміятися над сп’янілим Ноєм ..
Брати пішли, але на порозі, відвернувши погляд, зайшли задом, щоб не бачити сорому і накрили батька покривалом.
З тих пір, ім’я Хама стало прозивним.
У приміщенні настає тиша. Я нікого не хочу судити і даю пораду дівчині:
– Краще розлучитися з ним, ніж постійно відкривати усім його соромні місця …
Хамство – одна з рис дегенерата. Горда, пихата егоїстична душа шукає вади в інших, аби піднявши і виставивши їх на загальний огляд, посміятися і піднятися над людиною …
Автор: Nadia Ivanova
