Коли тобі 53, і в метро ти раптом зустрічаєшся поглядом з нестерпно гарненькою жінкою років 25-ти, в душі і організмі утворюються дві взаємовиключні хвилі: удочерити на місці і що-небудь підкотити.
Встаючи сьогодні вранці з ліжка, ти зробив не два рухи, а дванадцять, п’ять з яких принесли біль, а один зіпсував повітря. Тому, як вихований реаліст ти миттєво перемикаєш світло своїх очей з далекого, який бачить крізь светр, на ближній, придатний для орієнтування серед безстатевих і людей похилого віку. І з гідністю відводиш в сторону окуляри з колотящимися об лінзи очима.
Але встигаєш помітити. Що пронизлива краса теж тебе побачила. І поправила зачіску, легку попелясту бурю над вогненними губами такої форми, що Анджеліна закидала б весь кут недопалками. З багатого книжкового і деякого свого досвіду ти знаєш, що цей жест – мимовільна реакція жінки на привабливого самця. І на мить мертворождается надія. Що ти і вона чисто теоретично могли б механічно так поступально доповнити один одного, що постукали б не тільки знизу, але і через поверх.
Коротке бачення викликає рясне потовиділення. Це захисна реакція лисини, щоб кепочка прилипла, не злетіла, і вона не зрозуміла, що ти – прекрасно пам’ятаєш Брежнєва. Є ракурс, під яким ти виглядаєш молодше, вся справа в цьому. Є час року, коли біс намагається виламати ребра клітини. Весна. Коли навесні все живе, а все ледве живе починає плескати себе по складкам в пошуках пестиків і тичинок.
Євген Шестаков
