Здатність згортати язик трубочкою довгий час вважали прикладом генетики в дії. Втім, як з’ясувала оглядачка BBC Future, все значно складніше.
Станьте перед дзеркалом, трохи відкрийте рот і спробуйте утворити язиком трубочку. Якщо вам це вдалося, то ви – серед 65-81% людей на Землі, хто вміє це робити (до речі, більшість з них – жінки).
Швидше за все, ви робите це не вперше, і вас вже просили провести такий експеримент на шкільному уроці біології.
Пам’ятаю свої муки – всі мої однокласники, здається, без жодних зусиль скрутили язики, і лише мій ніяк не піддавався.
Вчитель тоді пояснив, що причина – просто в генетиці. Ви або успадкували варіант гену, який дозволяє виробляти таке з язиком, або – ні.
В останньому випадку вам ніколи цього не вдасться.
Я, однак, здаватися не хотіла. З дня на день я вчилася це робити і на свій подив згодом зробила свій язик більш поворотким.
Але хіба можна навчитися здібності, яка передається виключно з генами?
Насправді, генетична теорія виявилася суцільним міфом, хоча й сьогодні у багатьох підручниках біології ви знайдете таке пояснення.
Авторство цієї гіпотези належить видатному американському генетику Альфреду Стертеванту.
Ще 1940 року вчений припустив, що здатність скручувати язик – це ознака, яка успадковується не як суміш генів ваших батьків, а окремо від одного з них.
Таким же чином ми дістаємо в спадок від своїх батьків колір очей та шкіри, а також веснянки (хоча тепер відомо, що на появу веснянок можуть впливати й варіанти інших генів).
В описі свого експерименту Стертевант зазначив, що в чотирьох дітей, які вміли скручувати язик, батьки не мали такої здібності.
Дослідник, однак, все одно дійшов висновку, що вміння скручувати язик є спадковим, принаймні частково.
Теорію, насправді, дуже легко перевірити на однояйцевих близнюках. Оскільки вони мають абсолютно ідентичний набір генів, обидва з близнюків повинні або вміти скручувати язик, або ні.
Проте в дослідженні, проведеному в 1950-х роках за участю 33 близнюків, у семи пар ця здібність не збігалась.
До честі Альфреда Стертеванта варто зазначити, що, побачивши результати цього дослідження, він визнав свою помилку.
Однак поширення міфу це не зупинило, до того ж школа продовжує й сьогодні підкріплювати його.
Дедалі більше ускладнює ситуацію той факт, що існує й проміжна категорія людей, які можуть скручувати язик тільки частково, не з’єднуючи його боки повністю.
Безперечно, ця навичка не є важливою, і без неї можна легко прожити. Однак саме її нікчемність і робить її цікавим предметом генетичних досліджень.
Більшість людей не звертають на це вміння уваги – вони його зазвичай не обговорюють і навряд чи тренують.
Це дозволяє максимально обмежити вплив навколишнього середовища – важливий чинник у дослідженнях генетики.
Так що ж з’ясували вчені протягом десятиліть досліджень?
Виявляється, що гени все ж таки впливають певним чином, але це може бути взаємодія кількох генів або їхніх варіантів. Тож результат буде не однозначний.
Крім того, здається, я далеко не єдина, хто здобув це вміння з практикою.
Дослідник Джон Макдональд з факультету біології в Університеті Делавера попросив 33 студентів, які не вміли скручувати язик, щодня практикувати цю навичку.
За місяць тренувань один з них таки навчився це робити. Звичайно, це не так багато, але, впевнена, що є й інші приклади тих, кому це вдалося.
