У мене є чіткий спогад про те, як моя мати дивилася на мої книжкові полиці кілька років тому і сказала: “Ти що, завжди читала ці книги із саморозвитку? Як ти дійшла до цього?”
Я натякнула на те, що завжди працюватиму над тим, аби моя індивідуальність відповідала моїй душі, на що вона засміялась і відповіла: “Коли ти вже виростеш і зрозумієш, що у тебе прекрасні друзі, робота і життя загалом, і почнеш ним насолоджуватись?”.
Із усього цього я почула тільки “Коли ти виростеш?”, але її слова були повні мудрості. Через декілька років вона знову мені це сказала.
Нещодавно мені повідомили, що місце, в якому я живу, невдовзі перетворять у художню студію. На щастя, власниця попередила мене за два місяці, щоб я встигла знайти нове житло. Але я любила свій дім біля річки і ця новина мене просто вбила.
Я у сльозах подзвонила мамі. Почала скаржитись на те, що ніколи не знайду такого чарівного дому і на свої проблеми по роботі. Я говорила про бажання продати усе своє майно і податись в подорож.
Мама не говорила багато. Однак наступного ранку я отримала від неї листа. Ось перший абзац:
“Шеннон, ти повинна припинити купувати все це книжкове лайно про самодопомогу і пошук себе.Так, ти не ідеальна і ніколи такою не будеш. Ніхто не буде. Ти робиш помилки. Усі помиляються. Просто живи із цим. Ти прекрасна, розумна жінка – просто живи кращим, чесним життям, таким, яким тільки ти можеш жити.”
Увесь сенс моїх книжок про саморозвиток і самопізнання мати змогла помістити в одному абзаці. Звичайно те, як вона припіднесла це, можливо, і потребує корекції, але суть зрозуміла.
Я, звичайно ж, продовжу читати книги про самовдосконалення і усамітнюватись. Проте зараз я роблю це не тому, що гадаю, що зі мною щось не так. Я роблю це, бо люблю себе.
Проте, я думаю, що краще послання тут – це жити кращим, чесним життям, яким тільки можеш жити, і дозволити собі насолоджуватись цим.
Велику частину часу в своєму житті я витратила на те, що терзала себе. Мій внутрішній критик — гучний і неприємний голос, який здавався невгамовним.
Наприклад, цього літа, коли я відпочивала у горах, я справді відчула мотивацію стати письменницею і ораторкою. Я була схвильована новими сторінками життя і усвідомленістю. Я була впевнена, що продовжуватиму підтримувати цю думку в собі.
Далі я спустилась з вершини. Я повернулась до рутинного життя і опинилась в замішанні. Я перестала медитувати. Я щодня грала у комп’ютерні ігри, замість того, аби займатись чимсь корисним. Я просто дивилась постійно шоу на Нетфлікс і нічого не робила.
Далі знову прокинувся мій внутрішній критик і я стала ображатись на себе. За іронією долі, те, що змогло витягнути мене з цього стану – власний голосовий запис, що був записаний іще до того, як я відійшла від цього. Усе це лише частина життя.
Я слухала, як сама говорила: “Коли ми спотикаємось і падаємо, ми повинні вчитись співчуття і просто посміятись над власною людскістю”
Життя – це сон і прокидання. Йдеться про буденні вправи, дієти й духовні практики.Кожен, хто здається завжди ідеальним, скоріш за все, не є автентичним. От, що означає бути людьми.
У вісімдесят три роки моя матір сказала мені це. Вона не читала книжок із саморозвитку, вона просто жила і насолоджувалась своїм життям.
