Багато людей, чоловіки і жінки, думають, що шукають любов. Але коли чоловіки починають говорити і думати про це, виявляється, що вони хочуть знайти кохану, володіти, триматися за неї і заспокоїтися на її грудях. Присвячувати їй те, що вони роблять, перестати відчувати самотність. Переконатися, нарешті, що з ними все гаразд і вони не будуть більше приходити на вечірки на самоті.
Коли жінки починають говорити про любов, виявляється, що вони хочуть належати комусь. Розслабитися в чиїхось обіймах і стати чиїмись, хто дасть їм спокій, самоповагу і статус. Вони хочуть нарешті перестати знаходити, що відповісти на нетактовні запитання суспільства, такі як: “Чому ти не заміжня?” або “Чому немає дітей?”
Люди хочуть мати, належати, бути прив’язаним і прив’язати когось. Але до справжнього кохання це не має ніякого стосунку, тому що любов — це свобода. Люди приймають прихильність, залежність і бажання володіти за любов.
Люди контролюють коханих, щоб ті не задивлялися на інших. Вони хапаються за подружжя як за соломинку. Сприймають дружин і чоловіків як свою власність. Хваляться, пишаються, залежать. Мають, тримають, володіють і бояться втратити.
Все це приносить багато страждань. Партнери душать одне одного бажанням володіти. Знищують об’єктним ставленням. І тоді нарешті стосунки руйнуються. Або починається нескінченне страждання, тому що разом погано, а розлучатися жахливо важко через сильну прихильність.
І тоді вони починають говорити, що любов приносить біль. Починають обговорювати це з друзями, писати пісні та вірші на цю тему. Якщо ввімкнути майже будь-яке радіо, звідти потоком виливаються тексти типу: “Я люблю тебе, я твоя” або “Я не можу без тебе”. Любов, прихильність і володіння, неможливість жити без іншої людини завжди чомусь виявляються в одному реченні. Але річ в тому, що кохання як раз там і не було. Було бажання володіти і належати, але не любов. Саме це і змушує страждати.
Прихильність до людини як до своєї частини при розлуці заподіює біль. І багато людей чомусь приймають це за любов, тоді як справжня любов — це свобода. Це розуміння того, що людина насправді тобі не належить. Вона може прийти і піти в будь-який момент. А любов — це те, що трапляється або не трапляється. Її неможливо передбачити. Може прийти з нізвідки і піти в будь-який момент.
І тут стає по-справжньому страшно, якщо все це неможливо контролювати, то виходить, що треба жити абсолютно по-іншому. Пробудженим в кожен момент життя. Нічого не очікувати і бути готовим до будь-чого. Шанувати іншу людину. Бути їй вдячним за те, що вона з тобою і розуміти, що це не її обов’язок, але вибір. Приймати її почуття як подарунок. Брати на себе відповідальність за своє щастя замість того, щоб вішати її на партнера і потім з нього вимагати відповідальності. Переставати вкладати сенс свого життя в іншу людину і шукати її в собі. Починати розуміти, що стосунки — це лупа, яка виявляє те, що вже є в людині.
А справжня любов можлива в тому випадку, якщо люди вільні та відповідають за себе. Відпускають руки по-справжньому кожен раз, коли розлучаються. Не сприймають партнера як когось, ким можна залатати дірки у своїй самооцінці, а як подарунок, який робить тебе ще щасливішим. Не роблять тебе з нещасного щасливим, а роблять тебе з щасливого ще більш щасливим. Справжня любов виникає не від нестачі, а від повноти. Вона дає і не очікує чогось натомість. Вона не потрібна ні для чого.
Справжня любов не може завдати болю, але тільки радість, наповненість і щастя. Але дорости до неї можна тільки ставши самостійно щасливим. Переставши очікувати, що хтось зробить тебе щасливим. Переставши шукати.
Переставши шукати не тому, що зневірився, а тому що знайшов себе. Навчившись отримувати задоволення від самоти. Знайшовши себе і бажаючи із задоволенням поділитися тим, що знайшов, будучи готовим прийняти згоду або відмову партнера в будь-який момент.
Опис любові вимагає окремої статті. Головне розуміти, що вона сильно відрізняється від прихильності та бажання володіти.
Автор: Аглая Датешидзе
