«Мій чоловік – просто ще одна дитина, за якою мені доводиться доглядати».
«Я відчуваю себе більше прислугою, ніж його коханою жінкою».
«Якщо я ні за чим не буду стежити, нічого і не буде зроблено!»
Чи чули колись щось подібне? Або може самі так думали?
Все починається, коли ти починаєш переживати, що щось важливе не буде зроблено.
«Чи приймає він всі ліки, які йому виписав лікар?»
«Прибере мій син все в залі і винесе сміття до того, як приїдуть гості?»
«Чи зробить донька домашнє завдання? Вона може не скласти іспит.»
Ти переживаєш, бо не можеш контролювати все це. І твій мозок починає придумувати найжахливіші сценарії, що може трапитися, якщо все це не буде зроблено.
«Якщо чоловік не прийме ліки, у нього станеться серцевий напад і він помре!»
«Якщо син не винесе сміття, гості подумають, що ми засранці!»
«Якщо донька провалить математику, вона ніколи не вступить до університету!»
Коли це починається, ти стаєш дуже тривожною. І починаєш шукати рішення, щоб позбутися від тривоги.
І тут тобі приходить геніальна ідея, відповідь на всі твої занепокоєння.
«Що якщо я прокинуся раніше і приготую чоловікові сніданок (а заодно буду класти його ліки), потім винесу сміття і посиджу біля доньки, щоб переконатися, що вона зробила домашку правильно?»
«Якщо я просто буду за всім цим стежити, то все буде зроблено. А значить я більше не буду переживати!»
Геніально, правда?
І найкраще, всі вважають тебе класною, що ти такий собі вічний двигун, який за всім встигає стежити і все тримає під контролем.
Та й ти відчуваєш себе героєм.
Тобі подобається, що все залежить від тебе. Так ти відчуваєш себе важливою. Цінною. Незамінною.
Але з часом ти починаєш усвідомлювати, що люди вже сприймають твою допомогу як належне, а не як доброту.
І тебе все це починає дратувати. Те, що раніше робилося з любові, тепер здається тягарем на твоїх плечах. Ти доходиш до точки кипіння і твій світ починає руйнуватися.
Ти дізнаєшся, що чоловік все частіше «забуває» приготовані тобою обіди на роботі в холодильнику і ходить обідати в кафе.
Твій син зводить тебе з розуму, тому що ніколи нічого не робить по дому.
Твоя дочка змушує тебе виривати у себе на голові волосся від здивування, тому що вона зрозуміла, що якщо буде вдавати з себе дурочку, то ти будеш робити домашку за неї.
Ти більше так не можеш!
«Мені що, одній так важливо, щоб все було зроблено?»
«Якщя мене не стане, весь світ завалиться».
«Вони не уявляють, як багато я для них роблю!»
Ти б зробила все для людей, яких любиш.Так чому вони не цінують те, що ти робиш для них? Чому вони хоча б не скажуть «Дякую»?
Так чи можна якось з цим впоратися?
Так. Просто перестань робити все за всіх.
Але що якщо вони цього не зроблять?
Або ще гірше: що якщо вони спробують і у них нічого не вийде або вони зроблять неправильно?
Ти переживаєш ще більше, коли бачиш, що у них щось не виходить.
І вибираєш другий варіант:
- Ти скаржишся.
- Ти починаєш «пиляти» свого чоловіка.
- Ти починаєш кричати на дітей.
- Ти дзвониш подругам пожалітися на те, як всі погано поводяться і не цінують тебе.
- Ти шукаєш співчуття від кожного, хто готовий тебе слухати.
Тим часом всі починають віддалятися від тебе, бо ти раз у раз скаржишся. Тобі все не подобається, ти стаєш злою, з тобою більше не весело.
Ти скаржишся, що ніхто тобі не допомагає. Потім тобі намагаються допомогти, ти скаржишся, що вони все роблять неправильно. І ти стаєш жалюгідною.
І все це через невелику тривогу, від якої ти просто хотіла позбутися.
Так як від неї позбутися нормальним способом?
- Сфокусуйся на собі і дозволь іншим робити те, що їм потрібно.
- Розслабся і спробуй просто поспостерігати.
- Перед черговим бажанням щось зробити за інших, запитай себе: чи дійсно ця допомога потрібна або ти просто хочеш заспокоїти своє бажання все тримати під контролем? Найчастіше буде другий варіант.
