Коли вирішуєш іти назавжди – йди. Але в жодному разі не обертайся!

Коли вирішуєш іти назавжди – йди. Але в жодному разі не обертайся!

… коли намагаєшся добитися людину, якій, по суті, все-одно є ти чи ні – це нагадує зачинені двері … ти в них стукаєш, стукаєш, кричиш, просиш, щоб відкрили … а у відповідь тиша … з часом ти розумієш, що тобі не відкриють і там, за цими дверима, немає місця для тебе.

і ось, ти вирішуєш піти, повільно йдеш до сходів, що ведуть униз … до сходів, що ведуть до нового життя … можливо, там будуть нові двері, які тобі обов’язково відкриють!

… і ось, ти вже ступаєш на першу сходинку … ти обертаєшся в останній раз … і раптом, двері відкриваються!

Ти розвертаєшся і біжиш до них, ти вже бачиш це світло, що йде зсередини … світло, що дає надію … але, миготить чиясь тінь, і двері зачиняються прямо перед тобою – ти не тямиш що сталося … і ти знову починаєш стукати … а відповідь така проста – вони відкривалися не для тебе!

… і так десятки, сотні разів … і ти все стоїш у цих дверей, кожен раз повертаючись, забуваючи, що хотів піти …


P.S. Вирішивши йти назавжди до нових мрій, надій – іди! але ніколи не оглядайся, бо, обернувшись, ти побачиш те, що змусить тебе повернутися …


ти пускаєш людей в своє море, а вони не вміють плавати … і тонуть, звинувачуючи тебе у всьому…

Джерело