Чекати, дивитися на годинник, не знаходити собі місця, придумувати виправдання, нашвидку втішатися, щоб знову чекати … Кому потрібна така любов?
Відповідь на це питання шукає Женя Батурина.
Жити очікуванням важко. Це, може, одне з найгірших випробувань. Тому в повсякденному житті ми намагаємося його всіляко уникати. Замовляємо продукти з доставкою додому, щоб не стояти в черзі. Освоюємо «держпослуги», щоб за версту обходити присутні місця, повні «мені-тільки-запитати» дамочок. Оплачуємо онлайн все, що можна, – від телефону до квитків на море. Бережемо свій час, плекаємо, цінуємо, намагаємося витрачати економно і лише на те, що приносить задоволення.
Інша справа особисте життя. Там прямо девіз: ніякої економії і побільше надриву! Є у нас така національна жіноча забава – чекати мужика. Місяцями, роками, поки не набридне, а набридає рідко. Звідки ми його чекаємо, з якої такої війни?
Ну як звідки?
У нього ж «все складно».
І криза у нього – то середнього віку, то середнього зросту, то фінансова, то екзистенціальна.
І купа невідкладних справ, непередбачених обставин і інших «не».
І він, на жаль, «важка людина», до якої потрібно пристосуватися.
І ще він, звичайно, «поки не готовий». І його, безумовно, «можна зрозуміти».
Він надовго пропадає, нічого не пояснивши. Потім раптом з’являється, влаштовує день або тиждень свята, а потім знову обдає холодом і зникає – щоб увірватися в ваш сон з загадковим повідомленням: «Ніч … Думаю про тебе … Ти спиш?» Іноді пристрасно просить вибачення. Іноді похмуро мовчить, ніби натякаючи на глибокі внутрішні переживання. А найчастіше взагалі не париться. Запізнилася на п’ятнадцять хвилин? Ну я пішов, до скорого. Він то цінує свій час.
Ви постійно зайняті ним – навіть в його відсутність. Чекаєте, чи подзвонить? Ворожите, чи залишився він задоволений останнім візитом і особисто вами? Страждаючи від малодушності, відправляєте повідомлення в усі месенджери і щомиті перевіряєте – прочитано?
Ви не будуєте власних планів або готові їх в будь-який момент скасувати – раптом він подзвонить саме сьогодні. Ви вічно на стрьомі. Вам неясно, що це за відносини, яким є їхній статус і чи є у них перспективи. Хто ви йому взагалі – дівчина, подруга, секс-партнерка?
А його улюблені слова – «Мене все влаштовує» та «Я тобі нічого не обіцяв». І не бреше, до речі. Це не його війна. Ми самі вплутуємося в такі відносини, як в виснажливі безглузді бої. Сподіваємося дочекатися, взяти противника змором. Взяти змором – це ж так романтично!
Відносини, в яких ми постійно когось чекаємо – це нескінченний зал очікування. І виходу з нього тільки два.
1. Не чекати. Тобто жити своїм життям
Не влаштовуючи істерик і урочистих розставань, зусиллям волі змістити акцент з чоловіки на себе. От є у вас робота, друзі, кіт, курси вокалу, мрія поїхати до Ісландії – прекрасно, ними і займайтеся. Краще в Ісландію, ніж в сотий раз перевіряти телефон. Поступово вам сподобається – це ж ваше життя, єдине і тому прекрасне. Якщо він раптом прокинеться і захоче його з вами розділити (а таке частенько трапляється, хоча я і не хочу нікого обнадіювати), нехай телефонує, домовтеся.
2. Не чекати. Тобто рвати раз і назавжди
Без умов і прогинів. Повертати собі власний час замість того, щоб безцільно його вбивати.
А хороших, потрібних людей зазвичай не потрібно чекати. Вони з’являються як раз вчасно.
