Історія про те, що часом заради нового життя потрібно розтоптати старе без краплі жалю

Історія про те, що часом заради нового життя потрібно розтоптати старе без краплі жалю

Їй було 30. Вона йшла в нічну зміну, на підлозі хропів чоловік, а донька тримала її за пальто і плакала: «Не йди!» Син проводжав мовчки: він старший, доросліший від сестри на цілих 1,5 роки.

Через 2 дні вона дізналася, що в сусідньому містечку в одне з відділень потрібна медсестра. Її взяли. Вдалося купити старенький будиночок на околиці. В кредит. Увесь цей час вона була немов танк, бульдозер: не можна звертати, тільки вперед, не думай про труднощі. Прийшла до тями, коли поїхала вантажівка, залишаючи за собою клуби пилюки, а в кімнатці з низькими стелями — вежу з речей. Коли витягла з колодязя відро чистої, смачної води. Коли затопила грубку і будинок наповнився теплом. У цьому маленькому старому будиночку вони повинні бути щасливі!

Щастя було багато: сонце в маленькі віконця, ранкові купання в річці, теплий ґанок, на якому приємно стояти босими ногами, перші пагони кропу і морквин на грядці, кава на сніданок. І нічого страшного, що кава найдешевша, розчинна, а на вечерю одні макарони. Зате на душі було спокійно. Вона оберігала їх маленький світ від чоловіка, який намагався повернути сім’ю, згадуючи, як плакала донька. Ніколи!

Після щомісячних платежів в банк грошей залишалося небагато, але через кілька місяців життя внормувалося, почала планувати залишки зарплати і на їжу, і на речі. Вона вчилася сподіватися на себе, не скиглити, просто йти вперед. А діти притягли собаку.

Щеня-маля, воно ледве стояло на лапах, гойдалося від слабкості й дивилося на неї загноєними очима. Зробило два ковтки теплого молока і впало. Через 10 хвилин набралося сил і ще кілька ковтків. Вижило. Потім з’явилося кошеня. З діркою у вмираючому тільці, з обвугленими пеньками від вусів. Теж вижило. Всі вижили.

Майже відразу, як тільки зрозуміла, що вони твердо стоять на ногах, що восени у них будуть свої овочі, посадила яблуню. Завжди вважала, що якщо є свій будинок і клаптик землі, обов’язково повинна бути і яблуня.

– Вам яку? — питала жінка в розпліднику.

– Не знаю, — відповіла вона і посміхнулася.

– Візьміть цю.

Вона несла додому гілочку і навіть не уявляла, що через кілька років всі будуть дивуватися медовим за прозорістю яблукам, з яких виходить надзвичайно смачна шарлотка і дивовижне ароматне варення.

Один з куточків ділянки виявився зачарованим: він, попри сонячність і відкритість, був покритий зеленим мохом. Гілки малини тут ставали рахітними і засихали, немов їх посадили в піски Сахари, а не в добре зрошену землю. Саджанець кедра 3 роки стояв там в стані глибокої коми, потім відростив на тонкому стовбурі величезну пухлину і помер. Вона плакала над ним, немов над близькою людиною, а потім посадила сливу. Гілочка сливи, прийшовши до тями після гучної й багатолюдній площі, де її виставляли на загальний огляд, випила багато смачної колодязної води, озирнулася, побачила навколо зелений моховий килимок і вигукнула: «Те, що треба!» На третій рік життя потішила десятком перших плодів, а морозною малосніжною зимою замерзла. Але не померла. Наступного літа відростила на останньому живому залишку стовбура товсті гілки.

А ще їй віддали саджанець вишні: якщо не візьмеш — викинемо. Посадила. За 3 роки вишня перетворилася на дерево, але плодоносила мало. Вона підійшла до неї ранньою весною з сокирою, постояла… «Гаразд, живи».

У серпні дерево було так обвішане великими плодами, які матовими боками виблискували на сонці, що знову всі дивувалися і дивувалися, не забуваючи спльовувати камінчики.

В її житті більше не було чоловіків. Всю чоловічу домашню роботу взяв на себе майже дорослий син. І ніколи, як би важко не доводилося, вона не шкодувала про минуле життя. Світ, щастя і спокій в маленькому старому будиночку краще, ніж життя з чоловіком-пияком в квартирі з усіма вигодами. Вона це знає як ніхто інший.

Сьогодні вона варить собі вранці дорогу каву. Найкращу. Це їй діти купують. А з горнятком в руках любить стояти біля великого вікна. Вже немає тих маленьких віконець, як немає і самого старенького будиночка з низькими стелями. Тому що будинок тепер інший: новий, з великими вікнами.

Інший собака лежить тепер на теплому ґанку, а в кріслі — інший кіт…

Але все ті ж дерева зацвітуть цієї весни, потішать всіх солодкими яблуками, величезними сливами і урожаєм бордової вишні. А вона буде варити варення і пекти шарлотку. І в будинку буде солодко пахнути ваніллю, корицею і щастям…

Джерело