Хотілося б вірити, що у світі повно людей, яким незнайомий біль зради, хоча статистика з цього питання позбавлена оптимізму. Цікаво, з якою жвавістю статистичний графік рвонув би вниз, якби зізналися ті, хто зраджує потайки? Дійсно, про деякі речі краще не знати. Чи у вас інша думка з цього приводу?
Чому зрада вбиває морально
Неприйняття зради, як і інших подібних вчинків, базується на внутрішній солідарності з моральними принципами, прийнятими в суспільстві і “упакованими” психологами в теорію моральних основ MFT — moral foundations theory. Моральність або мораль — один із базових аспектів людяності, який допомагає нам комфортно співіснувати, раз і назавжди домовившись, що таке “добре”, а що таке “погано”.
За визначенням американського професора психології Еліота Туріеля, мораль — це “судження, які грають роль приписів про справедливість, права і благополуччя, які стосуються того, як люди повинні ставитися один до одного”. Маючи в голові стандартні уявлення про моральність, ми знаємо, що добре мінімізувати шкоду і максимізувати турботу, сприяти справедливості і свободі, поважати авторитетних і літніх, уникати принизливих або огидних речей і, звичайно ж, зберігати вірність своїй соціальній групі і партнеру.
Відповідно до моральних установок, ми впевнені, що зрада у відносинах — вчинок нехороший, що вимагає осуду. Звучить сухо і офіційно, якщо оцінюється чиясь поведінка з боку. На того, хто раптом дізнався, що йому зрадили, обрушується крижаний водоспад руйнівного розчарування з серії “ніж у спину” або “земля з-під ніг”, що обнуляє сенс спільного минулого, сьогодення і перекриває кисень майбутньому. Чому так потужно? Тому що вогню додають емоції.
Емоції — важливе доповнення до розчарування і морального осуду, “колегам” моральної оцінки ситуації. Фахівці з когнітивного розвитку дійшли висновку, що реакція на зраду безпосередньо залежить від сили почуттів, характеру особистості і супутніх обставин. І, безумовно, ревнощі — найсильніша емоція, яка розпалює цю реакцію.
І що в зраді найгірше
Що ж заподіює більше болю: чесне зізнання чи раптове розкриття правди (він не хотів зізнаватися, але таємниця вийшла з-під контролю)? Взагалі, має сенс знати чи краще не треба? Наскільки пощастило малоемоційним натурам і тим, хто вибудував всередині “захисний блок”, закриваючи очі на очевидні підказки? Чому в голові постійно дзвенить питання: “Що я зробила не так”? І, врешті-решт, як таке пробачити?
Ваш моральний компас підказує, що зізнання у зраді — єдино правильний крок? Психологи підтверджують, що це правильний орієнтир в оздоровленні відносин. Історії з серії “біс поплутав, прости, давай почнемо спочатку” мають шанси на благополучне продовження. Говорити правду добре, так само як і чинити опір бажанню мати любовні зв’язки — якщо у вас стійкі моногамні відносини.
За результатами недавнього великого дослідження в університеті Берклі, де групи партнерів опитувалися у два етапи (розглядалися реакції на зради з подальшим визнанням і тенденцією до скритності), вчені дійшли висновку, що чесність і щирість змінюють сприйняття зради, пом’якшуючи біль від зради і нанесеної образи. Респонденти, які зіткнулися з невірністю, однозначно визнавали секретних адюльтерів більшим злом, ніж тих, що були розкриті за особистою ініціативою зрадника.
Чесність задає тон у відносинах, наскільки б болісно не сприймалися сповіді про зради. Таємні пригоди на стороні не виправдовуються бажанням до мінімізації шкоди або захисту партнера від гіркої правди. Навіть якщо визнання б’є навідліг, воно того варте, тому що демонструє бажання до повернення довіри, на якому базуються відносини.
Чи можливо пробачити? Тут, як часто буває в моральній тематиці, немає однозначної відповіді, хоча відомо, що емоційні зради сприймаються жінками куди гірше, ніж “ненавмисний” інтим на стороні.
Якщо його тягне наліво заради різноманітності — він, вибачте, бабій або одержимий самоствердженням егоїст, що не виключає здатності до каяття і щирим почуттям. Вам вирішувати — бути чи не бути разом, визнавати його потяг до заборонених плодів чи ні. А якщо він живе паралельним засекреченим життям на стороні, і ви раптом про це дізналися, пробачити таке вийде, скоріше, не з любові, а з практичних спонукань. Тому що коли зникає довіра, повернути її заново практично нереально, але можна зімітувати — з об’єктивних причин.
