Ви колись замислювалися над питанням: чому довкола так багато нещасних людей? Щасливу людину зустріти дуже важко, тому здається, що життя, сповнене гіркоти та негараздів — це нормально.
Насправді так не повинно бути: нормальний стан душі – радість та спокій. Нещасним нас роблять завищені очікування до себе, близьких, свого рівня достатку, кар’єри та ще багато чого.
Людині з надмірними очікуваннями здається, що в її нестабільному внутрішньому стані винне оточення та власна недосконалість. Вона упевнена, що нервує через невідповідність реальності її бажання, і щоб заспокоїтися, має добитися, щоб мрії втілилися в життя. Але завищені очікування відрізняються від здорового прагнення покращень тим, що вони безпідставні — не підкріплені реальними можливостями об’єкта, на який спрямовані.
По суті, це психологічне відхилення, яке супроводжується тривожністю, нервозністю, недовірливістю. Тим, хто отримав синдром завищених бажань завжди здається, що вони гідні більшого, ніж мають. При цьому часто такі люди не розуміють, що не відповідають рівню власних запитів.
Так, вони можуть претендувати на посади, для яких немає залишкової кваліфікації; мріють вийти заміж за кумира чи одружитися зі знаменитістю. Стелі в їхніх амбіцій немає.
Конфлікт реального і вигаданого світу, неможливість досягти поставленої мети знову породжує тривогу та занепокоєння — коло замикається.
Цей синдром виростає з комплексу неповноцінності – через зовнішні атрибути (красива дружина, багатство, шикарний будинок) людина намагається компенсувати внутрішню несамодостатність.
Отримуючи від життя «відворот поворот», він ще більше поринає у свій комплекс. Від непомірних вимог страждають і оточуючі, і сама людина.
Дуже часто це проявляється по відношенню до жінок до чоловіків — жінці вічно здається, що її чоловік недостатньо хороший, мало заробляє, не вміє правильно виконувати її завдання. При цьому вона геть-чисто забуває, що теж не ідеальна. Дружина гризе коханого і сама постійно засмучується від його неквапливості.
Те саме ми проробляємо і з дітьми, вимагаючи, щоб вони були акуратистами та вундеркіндами — адже вони просто діти, які пізнають світ через помилки.
Завищені вимоги проявляються і до себе: треба бути найкращим, робити все на найвищому рівні — звідси виникає перфекціонізм.
Але ось у чому проблема — найчастіше ми гідні саме того, що отримуємо. І наша душевна гармонія залежить лише від сприйняття. Або ми будемо надто вимогливими до свого життя — а тому й нещасливі від того, що воно не відповідає нашим завищеним очікуванням, або приймемо його таким, яким воно є. Потрібно просто пам’ятати, що чоловік (дружина) та діти — живі люди, вони теж мають свої слабкості, та й не всі народжені, щоби стати президентами мільйонних компаній…
Перший крок на шляху боротьби із синдромом завищених очікувань — його усвідомлення, розуміння, що це пастка самообману, в яку не можна траплятися. Якщо весь час думати про те, що все могло бути кращим, то можна страждати від цього нескінченно, оскільки межі досконалості не існує.
Найвигідніші вкладення, зазвичай, вкладення себе. Тільки постійний саморозвиток робить людину цікавою, як для оточуючих, так і для самої себе.
