«Жив-був пес» – це 10-хвилинний шедевр. Дуже добрий, з гумором і чудовою добіркою народних пісень.
Він пронизаний такою філософією, що дивлячись його, кожен раз дивуєшся – вміли ж зняти для дітей, але щоб і дорослі після перегляду задумливо мовчали і дивилися кудись у далечінь …
Зворушлива казка довжиною в 10 хвилин дарує не тільки заряд позитивних емоцій, а й залишається культовим мультфільмом, улюбленим глядачеві назавжди.
Це результат цілого року роботи режисера Едуарда Назарова, який по праву оцінили і глядачі, і критики, – один з найпопулярніших радянських мультфільмів, відомих у всьому світі. Мультфільм отримав всі призові місця навіть на європейських кінофестивалях в рік свого створення (1982-1983), включаючи першу премію Всесоюзного кінофестивалю.
Перша назва мультфільму «Жив-був пес» – «Собаче життя» і був він створений за мотивами української народної казки «Сiрко».
А вовк який колоритний – старий, пошарпаний життям – відразу відчувається певний типаж людей, а його коронні фрази пішли в народ. А якщо задуматися, цей дитячий мультфільм досить глибокий. Адже скільки таких «псів» серед людей, які вірою і правдою служили, а потім стали старими і непотрібними?
У своїх інтерв’ю Едуард Назаров згадує, що спочатку Вовк був намальований по-іншому. Однак при озвучуванні ролі цього героя А.Джігарханяном виявилося, що зображений персонаж не підходив до голосу актора, після чого Вовк був перемальований і став нагадувати Горбатого з кінострічки «Місце зустрічі змінити не можна».
Рідкісний випадок, коли мальований 10-хвилинний мультфільм залишає куди більш глибоке враження, ніж півторагодинний з новітньою комп’ютерною графікою і всілякими ефектами. За такий короткий проміжок часу творці зуміли вмістити в нього величезну кількість прихованого сенсу при коротких, але таких багатозначних діалогах.
