Після пологів я чула ці слова щодня. Повертаючись додому з роботи, він насамперед йшов мити руки і до дитини. Ігноруючи накритий стіл та свіжу газету. Тоді я вдруге закохалася у свого чоловіка.
«Мамі треба відпочити» — усміхався він, брав на руки Пилипа і не відпускав, муркочучи колискову, доки син не засне.
“Мамі треба відпочити” – сонно бурмотів він, встаючи вночі, міняючи пелюшку і підкладаючи мені наш скарб. Він терпляче чекав, поки син насититься, і дбайливо перекладав Пилипа в ліжечко.
“Мамі треба відпочити” – закочував він рукави і годував маленького привереду з ложечки.
“Мамі треба відпочити” – збирав він однорічного Пилипа на вечірню прогулянку, даючи мені можливість провести час у тиші.
«Мамі треба відпочити» — шепотів він лукаво усміхненому синові, котрий вимагав книжку, і йшов розповідати придумані ним казки.
“Мамі треба відпочити” – він перевіряв уроки, на пальцях пояснюючи незрозумілі Філіпу речі.
“Мамі треба відпочити” – шикнув він на Пилипа, що повернувся з випускного.
Варто було прозвучати цим словам, як душу сповнювала незбагненна ніжність, хвилями зігріваючи й укутуючи від побутових негараздів та втоми. На очі наверталися сльози щастя, яким хотілося поділитися з усім світом.
Було і втретє, коли любов до чоловіка накрила мене з новою силою. Коли слово мама було замінено на бабусю.
«Бабусі треба відпочити!» — він погрозив пальцем нашому онукові, що розкапризувався під час першої розлуки з мамою та татом, і почав тихенько наспівувати йому колискову.
«Бабусі треба відпочити» — він підморгнув онукові і став збирати вудки, збираючись на ставок з первістком Пилипа.
“Бабусі треба відпочити” – з легким докором у голосі, він простягнув онуку навушники, щоб його планшет не кричав на весь будинок.
До народження онуки він не дожив зовсім трішки. Діти забрали мене до себе, відмовилися залишати одну в спорожнілий хаті. Вперше, взявши на руки онучку, я розплакалася. Мені здалося, що ось-ось – і я почую такий рідний голос: Бабусі треба відпочити! Навіть озирнулася, з якоюсь дурною надією на уяву, що розігралася.
Увечері, вже на межі сну, я вловила шепіт Пилипа з вітальні: «Спи, гарна, спи. Мамі треба відпочити! Я встала і тихенько відчинила двері: Філіп гойдав доньку на руках, тихенько наспівуючи колискову. Ту саму. Татову.
Його з нами вже немає, але його слова “мамі треба відпочити” – живі.
