Моногамна традиція закликає людей зберігати вірність своїм партнерам, але іноді трапляється так, що, навіть будучи у міцних та тривалих стосунках, людина закохується у когось ще.
Розбираємось, чому так відбувається і що з цим робити.
Любити кількох людей: норма чи патологія?
Немоногомія досить довго вважалася засудженою в культурах, які дотримувалися жорстких моногамних спілок, коли партнери (або подружжя) формували пари та зберігали їх протягом усього життя. Проте вже у XX столітті вчені почали досліджувати, наскільки моногамна поведінка є нормою як для людини, так і для інших видів тварин, і дійшли висновку, що це скоріше виняток, ніж правило.
Навіть види, яким приписувалася жорстка моногамія, оспівана в різних культурах, наприклад, лебеді, частіше практикують соціальну моногамію — коли партнери формують постійні пари для виховання потомства, але при цьому у шлюбний період мають статеву свободу. Це забезпечує більшу генетичну різноманітність потомства.
Моногамія дозволяє якісно брати участь у житті потомства та захищати його, тоді як полігамія — еволюційне рішення природи, яке дозволяє забезпечити найбільшу генетичну різноманітність виду. Як видно на прикладі тварин, обидві стратегії можуть реалізовуватись одночасно, але для людей ці механізми діють трохи інакше. Сьогодні людство не бореться за виживання в умовах жорсткої конкуренції між видами, проте люди не завжди формують пари на все життя.
Пояснювати статеву поведінку людей виключно законами природи – не найкращий вибір. Як пише Хелен Фішер у книзі «Чому ми любимо», людська статева поведінка незрівнянно ускладнилася у зв’язку з еволюційним розвитком мозку, який додав представникам виду Homo sapiens розбірливості, артистичності, аналітичних здібностей. Сьогодні людина, навіть якщо відчуває потяг до привабливого представника свого вигляду, не тягне об’єкт пристрасті до найближчих кущів, щоб швидко реалізувати свій генетичний матеріал.
Не менш важливу роль відіграв соціальний розвиток: на сприйняття відносин між людьми впливали умови життя та поява соціальних практик та інститутів, які закріпили норми поведінки в умовах шлюбу. Існують культури, в яких зафіксовані жорсткі форми моногамії, наприклад, в індуїзмі існує обряд саті, за яким вдова спалюється живцем на похоронному вогнищі разом із померлим чоловіком, — на сьогоднішній день ритуал заборонено.
Інші культури після смерті чоловіка допускали вступ вдівця або вдови в повторний шлюб, а от відносини за межами шлюбу при дружині були табуйовані, навіть заборонені, хоча і не виключені. В одних культурах за зраду невірне подружжя зазнавало покарання, в інших існувала низка припущень. Але пов’язані вони були насамперед із людьми високого соціального статусу та переважно чоловіками. Так, правителі могли мати наложниць, фавориток, потім аналогічне право відвойовували та їх дружини. І все-таки для більшості простих смертних нормою залишалася моногамія.
Вже до XX століття правила змінилися: відбулися сексуальні революції, суспільство стало вільніше у своєму ставленні до сексу та побудови стосунків. І все ж класичною концепцією романтичних відносин все ще залишається пара, в якій учасники відносин люблять один одного і зберігають вірність один одному, а якщо щось йде не так і на горизонті з’являється новий коханий чи кохана, це говорить про швидкий захід стосунків. Але чи це так у реальному житті?
Сьогодні вчені не заперечують здатність людини любити більше однієї людини протягом усього життя. Наприклад, вже в 90-х еволюційні психологи вивели термін «серійна моногамія», який застосовується до більшості людей, які живуть у моногамній традиції. Під серійною моногамією мається на увазі практика, в рамках якої людина послідовно вступає в 2 або більше моногамних союзів – розлучається з колишнім чоловіком, укладає шлюб з новим, розлучається знову і так далі. Сьогоднішнє сприйняття моногамії вже є практично синонімом «серійної моногамії».
«Якщо ми говоримо про закоханості, то зазвичай ми маємо один базовий об’єкт — людина, яка максимально збуджує нашу систему сексуального реагування, до якої додається психоемоційний зв’язок. Спочатку ми звертаємо увагу на тіло: тобто нам подобається, як людина виглядає, як пахне, а до цього додаються її голос, харизма, як вона виглядає, що вона робить, взагалі все. Але в той же час ми можемо відчувати сексуальний інтерес та потяг до інших людей. І якщо базовий об’єкт у нас один, то інтересів – необмежена кількість», – пояснює нейропсихолог, психотерапевт, експерт Forbes Олена Ванченко.
Чому люди закохуються, будучи у стосунках?
Такі закоханості трапляються як грім серед ясного неба, одночасно вражаючи і закоханого, і його партнера, якщо він дізнається про почуття свого візаві. Досить швидко партнери разом чи окремо намагаються розібратися, як і чому це сталося. Чи було у відносинах щось не так, допущені якісь помилки, сказані не ті слова — що спонукало людину закохатися в іншу чи ні?
«Не варто пов’язувати закоханість партнера чи свою закоханість із якимись проблемами чи помилками. Коли ми говоримо про стосунки, важливо розуміти, що це соціальний контракт, який виходить далеко за межі закоханості чи сексуального потягу. Виконання такого соціального контракту часто вимагає від нас великих емоційних та інтелектуальних витрат. Але навіть якщо ми розумом повністю у своїх відносинах, наш організм все ще продовжує реагувати на зовнішні джерела інформації, в тому числі на потенційних статевих партнерів — це абсолютно нормально.
Те, що ми здатні відчувати інтерес чи потяг — це теж нормально, тому паралельно відчувати інтерес до когось ще — не патологія і не злочин. Від закоханості не обов’язково страждає соціальний контракт з основним партнером, але це вже залежить від того, що людина робитиме з почуттям, що виникло», — коментує Олена Ванченко.
Вона наводить кілька варіантів розвитку подій у такій ситуації:
Закоханий нічого не робить, переживає закоханість у собі
Це абсолютно нормальна практика, яка ніяк не впливає на існуючі відносини. Деякі люди навіть можуть черпати з такої закоханості енергію чи натхнення, сублімувати її у якісь креативні практики чи перенаправляти на існуючі відносини. Наприклад, закоханість може підсвічувати, чого нам не вистачає в поточних відносинах, які потреби не задовольняються і ніколи не пізно почати їх заповнювати. У такому разі сторонні закоханості можуть навіть збагатити поточні стосунки», — розповідає Олена.
Закоханий реагує на почуття і слідує за ними
«Такий сценарій вже може вилитися в зраду, як фізичну, так і емоційну — коли стороння людина стає важливішою і ближчою (емоційно та інтелектуально), ніж основний партнер.
Часто в довгострокових відносинах люди починають приділяти один одному менше уваги, партнерам один з одним стає комфортніше через вищий рівень довіри, але при цьому можуть рідше траплятися такі форми спілкування, як флірт або інші способи показати свій інтерес до партнера. У нових відносинах такі прояви йдуть постійно, і, природно, нам приємно отримувати такі знаки уваги, але тут важливо поставити собі питання: чи це точно те, що не можна отримати в поточних відносинах?» – пояснює Олена Ванченко.
