Якось фараон зібрав жерців і сказав їм:
«Ви бачите ці довгі шеренги рабів, закутих у ланцюги,які несуть по одному каменю? За ними стежать тисячі солдатів. І тільки тому, що ми боїмося бунту. Але рабів має бути багато! Тому доводиться посилювати охорону та годувати всіх цих бездарів, щоб вони продовжували працювати. Але все одно справа йде не так, як хотілося б… Раби ліниві і схильні до непокори.
Ви тільки погляньте на те, як вони повільно повзають! Варта зовсім обледащила і не завжди підганяє їх батогом. Але вони працюватимуть набагато швидше! І для цього нам навіть не потрібна охорона. Наглядачі також стануть рабами. І ось як ми це зробимо.
Сьогодні перед заходом сонця оголосіть рабам, що я дарую їм свободу! За кожен принесений камінь вони отримуватимуть монету. Монети можна буде обмінювати на їжу, одяг, будинки та інше. Я скасовую рабство! Відтепер тут житимуть вільні люди — всі до одного!».
Наступного дня фараон разом із жерцями піднявся на оглядовий майданчик спеціально збудованої штучної гори. Те, що відкрилося їхнім поглядам, виглядало просто приголомшливо! Колишні ліниві раби наввипередки тягли каміння в місто. Багато хто ніс навіть по два чи три. Інші ж бігли, спотикаючись і піднімаючи пилюку. Люди вважали себе вільними, адже вони більше не скуті ланцюгом. І тепер їхнє головне завдання – отримати якомога більше дорогоцінних монет, щоб прожити щасливе безтурботне життя.
Фараон щодня займав улюблене місце на оглядовому майданчику і з радістю дивився на те, що відбувалося внизу.
Вже за місяць все кардинально змінилося. Серед рабів стали виділятися невеликі групи, які змйстрували візки та штовхали їх, заповнивши догори великим камінням. «Вони ще стільки всього вигадають! – з задоволенням подумав фараон, – між ними вже й свої послуги з’явилися: розношувачі води, їжі тощо. Незабаром начальство собі виберуть, потім суддів. Хай що хочуть, те роблять…»
Нехай обирають. Вони ж тепер “вільні люди”! Але суть залишилася незмінною. Ці дурні так само як і раніше тягають каміння.
