Жив якось один дуже емоційно-неврівноважений молодий чоловік, який своєю нестриманістю
задавав шкоди багатьом людям.
Та ось одного разу батько цього юнака дав йому мішечок з цвяхами й запропонував щоразу, коли
син не втримає свого гніву та образить когось, вбивати один цвях у дерев’яний паркан.
Того ж дня у паркані було декілька десятків цвяхів.
На наступному тижні молодий чоловік навчився стримувати свій гнів – з кожним днем кількість цвяхів у паркані почала зменшуватися. Він зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, ніж вбивати цвяхи.
Отже, настав день, коли юнак ні одного разу не втратив емоційної рівноваги – зміг проконтролювати себе, стриматися та не образити людину. Він розповів про це свому батькові та той сказав йому, тепер щоразу, коли син зможе стриматися – то може виймати один цвях з паркану.
Йшов час, та ось настав день, коли молодий чоловік повідомив батькові, що у паркані не
залишилося ні одного цвяха. Тоді батько підвів сина до паркана та промовив:
«Я радий, ти непогано виконав це завдання, але бачиш, скільки у паркані дірок? Він вже ніколи не
буде таким, яким був. Коли говориш людині щось зле, в неї на серці також залишається шрам, як й ці дірки. І неважливо скільки разів після цього ти перепрошуєш – шрам залишиться.»
