Маленька сіренька курочка сиділа на галявинці поруч зі своїм курником і дуже сильно сумувала:
– Я бідна, нещасна. Півні мене не розуміють, кури мене ображають. В курнику темно, глухо, порожньо, сумно.
Загалом, сиділа вона і страждала. І в цей момент повз неї пролітала величезна біла птаха. Вона почула слова курочки, приземлилася поруч і сказала:
– Не переживай, курочко. Хочеш, я тобі допоможу полетіти в прекрасну країну, де ти будеш щасливою?
– Ні, – сказала сіра курка. – Це неможливо – курки не можуть літати.
– Ну і що? – відповіла біла птаха. – Я навчу тебе.
– Ні, – сказала сіра курка. – У мене дуже маленькі крила для цього.
– Не переживай, – промовила біла птаха. – Хочеш, я посаджу тебе собі на спину, і ми полетимо разом?
– Ні, – зітхнула сіра курка. – Я прилечу туди, і мені не буде де жити.
– Не переживай, – обнадіяла її біла птаха.
Я допоможу тобі зробити так, щоб у тебе було житло.
– Ні, – сказала сіра курка. – Що я буду робити одна? Мені буде сумно.
– Не переживай, – посміхнулася біла птаха. – Я допоможу тобі знайти півника.
– Ні, – сказала сіра курка. – А раптом цей півник виявиться злим і недобрим ?
– Не переживай, – зітхнула біла птаха. – Я навчу тебе жити так, щоб в твоєму житті зустрічалися лише чудові півні.
– Ні, – сказала сіра курка. – Таких птахів не буває
на світі.
– ТАК ПІШЛА ТИ ДО СРАКИ! – закричала біла птаха, розпустила величезні крила і полетіла …
А маленька сіренька курочка лише ще раз переконалася, який несправедливий світ, в якому вона живе і як погано до неї ставляться оточуючі.
