Відкиньте всі мрії про ідеальний світ і тверезо подивіться на реальні факти.
Людину найкраще пізнати у трьох ситуаціях:
на самоті – оскільки тут він знімає з себе все показне;
у пориві пристрасті – бо тоді він забуває всі свої правила;
у нових обставинах – оскільки він залишає свої звички.
~ Френсіс Бекон
Як часто останнім часом можна почути фразу: «Я стільки років віддала йому, але так і не впізнала його справжнього» або «Я любив її так сильно, але вона мене зрадила». І починаєш замислюватися, чи можемо ми знати когось досить добре, адже бувають ситуації, коли ти сам чиниш так, як би не вчинив ніколи раніше, буквально кілька днів тому. І не потрібно звинувачувати у всьому магнітні бурі, зовнішні обставини чи «підступних» заздрісників. Усьому виною наша наївність, легка дурість, фантазія і віра в те, що люди змінюються, або в те, що кохана людина буде завжди поруч.
Іноді треба поглянути на кохану людину з боку, щоб зрозуміти, що ідеальних людей не існує, є лише «свої» та «улюблені». Тому відкиньте всі мрії про ідеальний світ і тверезо подивіться реальні факти.
Людину найкраще можна дізнатися:
1. На самоті – тому що тут він знімає з себе все показне.
Тільки віч-на-віч із самим собою ми можемо тверезо поглянути на хворобливі речі, відкинути геть думки оточуючих і зробити власні висновки.
Наша свідомість говорить з нами в повній тиші, наприклад, перед сном тисяча думок атакує нашу свідомість, сотні питань, наче грім, розбивають нічну тишу. Тільки в ці моменти ми можемо вимовити вголос те, чого дійсно хочемо, чого або кого потребуємо, про що мріємо і чого прагнемо.
Вголос про сокровенне говорять тільки наодинці з собою, адже страх «бути почутим» страшніший за будь-які тортури. Всі наші страхи давно поросли товстою шкірою захисних емоцій, легкої брехні та вічним самообманом.
Лише самота і чесна розмова із самим собою допоможуть пізнати себе без звичної світської рутини, чужого впливу та знайомих з дитинства «це тобі не під силу».
2. У пориві пристрасті, бо тоді забуває він усі свої правила.
На жаль, кожен з нас жорстокий, у кожному зберігається судина зі злістю та обуренням. Ми знаємо «ахіллесову п’яту» співрозмовника і спеціально тиснемо на неї сильніше.
Ми, як снайпери, бачимо мету і не знаємо перешкод. Потрібно боятися себе в ці секунди, адже іноді ми пізнаємо себе настільки глибоко, що потім не зможемо пробачити це страшне «викриття» самому собі.
Ми самі обираємо, як жити, що творити та з ким спілкуватися. Ми пишемо свою історію вручну, ґрунтуючись на особистому досвіді та своїх надіях, але пориви пристрасті відкривають наші непізнані раніше грані, і вони не завжди є причиною гордості.
3. У нових обставинах — оскільки він залишає свої звички.
Ми — люди системи, раби графіка та мандрівники випадку. У кожному з нас закладена своя система злиття з обставинами. Люди звикають до всього, у будь-якому віці та на будь-якому континенті. Хтось дереться вгору, стиснувши зуби, а хтось пливе за течією, наче це єдиний спосіб вижити.
І нікого не можна дорікнути чи похвалити, адже суддями можуть бути безгрішні, а у кожного з нас на совісті хоч один грішок та й «засвітився». І лише нове місце, зміна колективу чи «вигнання» із зони комфорту відкривають справжнє наше обличчя. Ми всі носимо маски і автоматично змінюємо їх у потрібні моменти.
З рідними ми одні, з друзями інші, у колективі носимо маску під назвою «хороший». Нам завжди хочеться бути кращим, ніж ми є насправді, але якщо ми чесно зізнаємось самим собі, то до ідеалу нам усім йти нескінченно довго.
Але в цьому немає нічого страшного чи смертельного, адже кожен з нас має людину, яка любить і приймає всі наші «технічні похибки». Заради такої людини варто жити та творити.
Не бійтеся помилок, адже вони створені для того, щоб їх робили. Але пам’ятайте, що у коханих ліміт терпіння також має свої межі.
