Несправедливість, підлість, зроблена навмисно, завжди повертається до людини.
Не одразу, звісно, тому він живе собі спокійно, думаючи, що нічого йому за це не буде. Багато таких, що нахабніли й думають, що нічого їм за їхню гидоту не буде.
Але, якщо мати достатню спостережливість, то можна побачити, як все повертається. Через місяць, рік чи 20 років.
Ти вже забудеш і пробачиш, але хтось або щось, що вище за тебе, пам’ятає все.
Людина відправила “лист”, і одного разу на нього приходить “відповідь”. Невідворотно і справедливо. Адже чинив зло, так нема чого дивуватися, що злом і повернулося.
З добром так само. Відправив та забув, а воно повернулося.
Ми прощаємо, так жити простіше. Іноді навіть просимо, благаємо за кривдника, щоб йому не було ніколи так само погано, як нам. Є такий вираз – “Ворогу не побажаєш”. Ось ми й не бажаємо, нікому, того болю, який довелося перенести.
Але воно біжить за людиною і наздоганяє її. Тоді, коли він найменше цього чекає. Коли все вже так добре у нього склалося, хоч і нечесним шляхом, найчастіше. Але всі раді за нього. І тут відповідь приходить і забирає в людини те, що було для неї найціннішим. Щоб відчув біль і не наважувався робити так само погано іншим.
Щоб через себе зрозумів. Як воно, коли залишаєшся ні з чим. Розбитий та нікому не потрібний. Тому що сам забирав у інших те, що було їм найдорожче.
І приходить така відповідь, коли людина точно знала, що робить погано, жорстоко, і могла вчинити інакше, але хотіла “покуражитися” або відібрати чуже.
Жаль тільки, що така людина кляне долю, а не повертається до того, що накоїв. У таких завжди винні інші. Урок не приносить йому користі, а лише озлоблює.
