Чому людина так сильно переживає після образи

Чому людина так сильно переживає після образи

“Чому ви реагуєте на образи? Треба не звертати уваги!” Але це не так. Реагує психічно та психологічно здорова людина. А потім знаходить вихід.

Письменник Михайло Зощенко відвідав звіринець. За старих часів звіринці були дуже жорстоким місцем, на жаль. І ось у клітці сиділи бабуїни, займалися своїми мавповими справами. І якийсь хуліган взяв і вдарив бабуїна палицею по морді. Розважився так. Бабуїн розлютився, почав стрибати і скелятися. Йому було боляче. Тут жаліслива дама дала мавпі гроно винограду на втіху. І бабуїн миттєво заспокоївся, сів і став із апетитом солодкі ягоди їсти.

Письменник засмутився і ось про що подумав: якби його вдарили палицею по морді, а потім дали виноград, він би всю ніч не спав. Переживав би. І не став би їсти виноград; який там апетит після такого образливого удару? Він би тихенько плакав у подушку, знемагав би від безсилої образи, думав би про помсту… А бабуїн заспокоївся і забув про удар. Оце міцна здорова психіка. Отак і треба. Так і вчать деякі психологи: вас вдарили, а ви почастуєтеся виноградом і забудьте про те, що сталося!

Але людина — не бідна мавпа, замкнена у клітці. Людина має почуття гідності, тому й можна людину образити, зачепити, заподіяти страждання навіть без палиці. Особливо, якщо замкнена людина в клітці, не може відповісти кривднику і змушена зазнавати ударів день у день. Розумієте, психічно здорова людина реагує на образу. Втрачає сон, апетит, переживає, думає, мучиться… І не треба його повчати і схиляти до байдужості, це ненормально. І вчити перемикати увагу з удару на виноград теж ненормально. «Ну й що, що вас принизили публічно? Вам за це заплатили і дали поїсти!», — це неправильні слова. Людина переживає та мучиться. Можна допомогти йому так: роз’яснити сенс вчинку кривдника. Допомогти виробити стратегію захисту. Або допомогти зрозуміти: із клітки треба бігти, поки не пізно. Навіть якщо добре годують.

А знецінювати переживання не треба. Це нормально — відчувати адекватні почуття, біль та образу. Адже саме ці почуття змушують нас щось робити, вирішувати ситуацію. Захищатися, шукати вихід із клітки, відходити на безпечну відстань… І бабуїн не такий дурний і примітивний, як здалося письменникові. Просто він не міг втекти з клітки, ось і їв виноград, що ж йому ще залишалося? У природі хуліган гірко пошкодував би за свій удар. Мавпа неодмінно дала б здачі. Та й у житті садист пошкодує обов’язково. Звичка вдаряти інших призведе до сумних наслідків. Безкарність розпускає та позбавляє обережності.

Тож переживання, рефлексії — це абсолютно нормально для розвиненої духовно людини. Це стимул для того, щоб шукати шляхи вирішення проблеми, от і все. І зробити так, щоб нікому не кортіло бити вас словами чи вчинками. А вчити не реагувати – що ж. Це теж корисно, мабуть. Для тих, хто вирішив провести у клітці все своє життя. Все ж таки в клітці безпечно і іноді можуть дати винограду.

Ганна Кір’янова