“Чому ви реагуєте на образи? Треба не звертати уваги!” Але це не так. Реагує психічно та психологічно здорова людина. А потім знаходить вихід.
Письменник Михайло Зощенко відвідав звіринець. За старих часів звіринці були дуже жорстоким місцем, на жаль. І ось у клітці сиділи бабуїни, займалися своїми мавповими справами. І якийсь хуліган взяв і вдарив бабуїна палицею по морді. Розважився так. Бабуїн розлютився, почав стрибати і скелятися. Йому було боляче. Тут жаліслива дама дала мавпі гроно винограду на втіху. І бабуїн миттєво заспокоївся, сів і став із апетитом солодкі ягоди їсти.
Письменник засмутився і ось про що подумав: якби його вдарили палицею по морді, а потім дали виноград, він би всю ніч не спав. Переживав би. І не став би їсти виноград; який там апетит після такого образливого удару? Він би тихенько плакав у подушку, знемагав би від безсилої образи, думав би про помсту… А бабуїн заспокоївся і забув про удар. Оце міцна здорова психіка. Отак і треба. Так і вчать деякі психологи: вас вдарили, а ви почастуєтеся виноградом і забудьте про те, що сталося!
Але людина — не бідна мавпа, замкнена у клітці. Людина має почуття гідності, тому й можна людину образити, зачепити, заподіяти страждання навіть без палиці. Особливо, якщо замкнена людина в клітці, не може відповісти кривднику і змушена зазнавати ударів день у день. Розумієте, психічно здорова людина реагує на образу. Втрачає сон, апетит, переживає, думає, мучиться… І не треба його повчати і схиляти до байдужості, це ненормально. І вчити перемикати увагу з удару на виноград теж ненормально. «Ну й що, що вас принизили публічно? Вам за це заплатили і дали поїсти!», — це неправильні слова. Людина переживає та мучиться. Можна допомогти йому так: роз’яснити сенс вчинку кривдника. Допомогти виробити стратегію захисту. Або допомогти зрозуміти: із клітки треба бігти, поки не пізно. Навіть якщо добре годують.
А знецінювати переживання не треба. Це нормально — відчувати адекватні почуття, біль та образу. Адже саме ці почуття змушують нас щось робити, вирішувати ситуацію. Захищатися, шукати вихід із клітки, відходити на безпечну відстань… І бабуїн не такий дурний і примітивний, як здалося письменникові. Просто він не міг втекти з клітки, ось і їв виноград, що ж йому ще залишалося? У природі хуліган гірко пошкодував би за свій удар. Мавпа неодмінно дала б здачі. Та й у житті садист пошкодує обов’язково. Звичка вдаряти інших призведе до сумних наслідків. Безкарність розпускає та позбавляє обережності.
Тож переживання, рефлексії — це абсолютно нормально для розвиненої духовно людини. Це стимул для того, щоб шукати шляхи вирішення проблеми, от і все. І зробити так, щоб нікому не кортіло бити вас словами чи вчинками. А вчити не реагувати – що ж. Це теж корисно, мабуть. Для тих, хто вирішив провести у клітці все своє життя. Все ж таки в клітці безпечно і іноді можуть дати винограду.
Ганна Кір’янова