Гірка правда про тридцятирічних…
Якщо ви народилися в 80-ті роки, і вважаєте себе зрілими людьми, то цей текст про вас. Ви щодня ходите на роботу, але досі не заробили великих грошей? Рутина не приносить радості, і ви впевнені, що народжені для кращої долі? Тоді слухайте про себе гірку правду, і нічого, окрім правди…
Пастка високих вимог, або чому ми ніколи не будемо щасливими?
Покоління наших бабусь рідко мріяло про принців, закордонні курорти або навіть про келих мартіні. Все це здавалося недосяжною розкішшю. Бабусі раділи мирному небу, можливості заробити на шматок хліба, стабільній роботі. Раділи, в принципі, практично будь-якому чоловікові – з тих років дійшла до нас фраза: аби лиш не пив і не бив. А більшу частину часу, який був вільний від важкої праці та народження дітей вони витрачали на те, щоб облаштувати свій затишок з того, що було, своїми руками.
Наше покоління не пам’ятає тих важких часів. Сьогоднішні 30-річні навіть не пам’ятають нестабільні та неспокійні 90-ті: їх вони зустріли дітьми. Тому багато вимог сучасних внуків бабусям здаються зажерливими. Онуки не хочуть працювати на заводі або на будівництві. Вони взагалі фізично працювати не хочуть.
Чоловіки мріють бути олігархами, працювати руками соромно, зі зневагою ставляться до роботи. Вони краще будуть півдня грати на комп’ютері на посаді менеджера, ніж робити щось руками. Жінки ще гірше. Вони заледащіли вкрай. Ідеальна, успішна жінка – це нероба, яка паразитує на олігархові, утриманка. Причому, в утриманки рвуться всі, ігноруючи всі закони попиту і пропозиції. Ринок перенасичений хижими ледачими жінками. Звичайно, поставивши собі нижньою планкою Бреда Пітта, вони ніколи не будуть щасливі. Навколо завжди будуть одні козли.
Порівняйте сьогоднішні роки з усіма іншими роками в нашій історії з початку століття. Об’єктивно, жити стало краще і легше. Але навколо всі жаліються, стогнуть невизнані генії. Невизнані та самопроголошені. Ніхто не хоче бути простішими.
Пересиченість
Ще однією причиною всіх наших нещасть я оголошую пересиченість. Пам’ятаєте, якою смачною в поході була тушкованка з картоплею на вугіллі. Яку насолоду давало впущене по колу горнятко алкоголю? А тепер порівняйте це з тим почуттям, яке ми відчуваємо в ресторані, коли мохіто вже дістав, а мартіні роялі не було в наявності. Бари вже не знають, чим нас здивувати. Восьминоги в кожному супермаркеті. Там і екзотичні фрукти, алкоголь річками…
Ми зажерлися, панове. Нам вічно мало, нічого не дивує.
Ми зажерлися, панове. Ми занадто багато і смачно їмо, нам дуже легко все дістається. Ми не цінуємо одяг з минулої колекції, забувши як наші бабусі штопали шкарпетки. Ми скиглимо, що нам погано в комфортних автомобілях з кондиціонером. Ми взагалі завжди ниємо і багато їмо. Нам вічно мало, нічого нас дивує.
Де перенасиченість, там утворюється вакуум.
Щоб бути щасливим, треба себе обмежувати. Не дарма в будь-якій релігії нагадують про піст. Чим людина голодніша, тим смачніша їжа. Чим людина зажерливіша, тим більше їжа без смаку, а душа нещасна.
Егоїзм
Нас чомусь виховували так, що нам всі винні. Ми не ходили до школи пішки 5 кілометрів, вгризаючись в граніт науки. Вчителі на ложечці подавали нам знання. Ми не допомагали батькам у полі – нас завжди забезпечували гарячим сніданком. Багато з нас не хочуть дітей. А навіщо піклуватися про когось? Інфантильні чоловіки чекають турботливу матусю. Жінки чекають розумово відсталого олігарха, щоб вилізти йому на шию і не працювати. Ніхто не хоче працювати, дарувати, віддавати!
Ми скаржимося на уряд, президента, кричимо, що в країні безлад? А хто ми самі, панове? Хто, якщо поглянути правді в очі? І чого ми варті насправді?
