Скільки тривають горе і печаль? Коли заспокоїться серце і вщухне біль втрати? Вчені говорять, що за два-три місяці біль притупиться і пройде.
Якщо втратили близьку людину, якщо довелося пережити зраду, якщо вас кинули або позбавили майна, через деякий час біль пройде. Але він не проходить іноді все життя, лише слабшає трохи. Особливо, якщо людина поводилася стійко і мужньо.
Біль пройде, коли ви виплачете сльози, так вважали раніше. Виготовляли такі спеціальні флакончики-слізниці для збору сліз; ще в Стародавньому Римі вони були. Коли людина плакала від смутку і горя, треба було сльози збирати у флакончик. Коли флакончик наповниться сльозами – треба ці сльози вилити на могилу померлого або принести в дар богам. І боги пошлють розраду втомленому серцю. Скінчиться біль, прийде полегшення.
У вікторіанській Англії слізниці носили на шиї, як медальйон. Потечуть сльози – треба їх зібрати і флакончик закрити кришечкою. Через рік треба кришечку зняти і дати сльозам випаруватися. Разом з ними випарується і горе. Тільки пам’ять залишиться в душі про кохану людину…
Мудрий це винахід – слізниця. Людині в печалі треба поплакати. Виплакати горе. Але при цьому збирання сліз не давало зануритися в безпросвітний відчай. Коли шийкою флакончика збираєш сльози, це трохи відволікає і заспокоює. І плач не переходить в несамовиті ридання. Обсяг слізниць теж натякав і вказував, скільки треба виплакати сліз, яка «норма»…
За рік це заняття ставало звичним ритуалом. А ритуали підтримують і втішають, зміцнюють психологічний захист. Людина проживала своє горе і свою печаль, збираючи сльози. І їй потім ставало легше. Вона виплакала своє горе, зібрала сльози, а потім вони зникли. Це завершився важкий період. Почалося нове життя.
А на пам’ять залишався витончений маленький флакон. Його зберігали як дорогоцінну прикрасу. Горе перетворювалося в спогад. Може, тому і депресій не було? Був траур, були сльози печалі, а потім приходило полегшення.
Зараз людині не дають поплакати. Посумувати. Хочуть, щоб вона скоріше стала позитивно мислити і усміхатися; взяла себе в руки і включилася в спілкування, немов нічого не сталося. І сама людина стала вважати печаль чимось ненормальним, якоюсь хворобою, від якої треба скоріше вилікуватися і далі весело крокувати по просторах…
Іноді депресія – це невиплакані горе і хибний траур. Наказ негайно втішитися, усміхнутися і забути. Або прикинутися, що все забулось.
Але душа нічого не забуває. Ось для чого потрібні були ці флакончики-слізниці – в них виплакували горе. Іноді горе треба просто виплакати…
© Анна Кір’янова
