Пасажирів обурила поведінка дітей в метро, але після кількох слів плакав увесь вагон…
Одного недільного ранку в нью-йоркському метро я зазнав справжнього перевороту у своїй свідомості. Пасажири спокійно сиділи на своїх місцях – хтось читав газету, хтось думав про щось своє, а хтось, заплющивши очі, відпочивав. Все навколо було тихо та спокійно.
Раптом у вагон увійшов чоловік із дітьми. Діти так голосно кричали, так бешкетували, що атмосфера у вагоні одразу змінилася. Чоловік опустився на сидіння поруч зі мною і заплющив очі, явно не звертаючи уваги на те, що відбувається довкола.
Діти кричали, носилися туди-сюди, чимось кидалися, і зовсім не давали спокою пасажирам. Це було обурливо. Однак чоловік, який сидів поряд зі мною, нічого не робив.
Я відчув роздратування. Важко було повірити, що можна бути настільки байдужим, щоб дозволяти своїм дітям хуліганити, і ніяк на це не реагувати, вдаючи, що нічого не відбувається.
Було цілком очевидно, що всі пасажири вагона відчули таке ж роздратування. Словом, нарешті я повернувся до цього чоловіка і сказав, як мені здавалося, надзвичайно спокійно і стримано:
– Сер, послухайте, ваші діти турбують стільки людей! Чи не могли б ви їх заспокоїти?
Чоловік подивився на мене, ніби щойно прийшов до тями і не розуміє, що відбувається, і тихо сказав:
– Ах, так, ви маєте рацію! Напевно, треба щось зробити… Ми щойно з лікарні, де годину тому померла їхня мати. У мене плутаються думки, і, мабуть, вони теж не в собі після цього.
Уявляєте, що я відчув у цей момент? Моє мислення перекинулося. Раптом я побачив усе зовсім в іншому світлі, яке повністю відрізнялося від того, що було хвилину тому.
Звичайно, я моментально став інакше думати, інакше відчувати, інакше поводитися. Роздратування ніби не й було. Тепер уже не було потреби контролювати своє ставлення до цієї людини або свою поведінку: моє серце було сповнене глибокого співчуття. У мене мимоволі вирвалися слова:
– У вас щойно померла дружина? Ах, вибачте! Як це сталося? Чи можу я чимось допомогти?
Все змінилося в одну мить.
