Іноді мама мимоволі травмує свою дочку, не розуміючи, що шкодить їй. Ці установки живуть в нас поколіннями, і це потрібно змінювати.
Найсерйозніша помилка, яку здійснюють багато мам і бабусь, виховуючи дочку і, відповідно, внучку — це програмують її на якийсь обов’язковий набір навичок і якостей, якими та повинна володіти.
«Ти повинна бути милою», «Ти повинна бути поступливішою», «Ти повинна подобатися», «Ти повинна навчитися готувати», «Ти повинна». У самому умінні готувати немає нічого поганого, але у дівчинки формується хибне мислення: ти будеш мати цінність, тільки якщо будеш відповідати набору критеріїв.
Тут набагато ефективніше і без травм для психіки спрацює особистий приклад: давай разом зваримо смачний суп. Давай разом приберемо в будинку. Давай разом виберемо тобі зачіску. Бачачи, як мама щось робить і отримує від цього задоволення, дочка захоче навчитися цьому.
І навпаки, якщо мама ненавидить якусь справу, то скільки б вона не повторювала, що цьому треба вчитися, у дівчинки буде підсвідоме відторгнення до процесу. А насправді все, чого потрібно, дівчинка все одно навчиться рано чи пізно. Коли їй самій це стане необхідно.
Друга помилка, яка часто зустрічається у вихованні дочок — це важке ставлення до чоловіків і інтиму, яке їй транслюється матір’ю.
«Їм усім одного треба», «Дивись, використає і кине», «Головне — в подолі не принеси», «Ти повинна бути недоступною». В результаті дівчинка росте з відчуттям, що чоловіки — це агресори та насильники, що секс — це щось брудне і погане, чого варто уникати.
При цьому її тіло з віком почне посилати їй сигнали, почнуть вирувати гормони, і це внутрішня суперечність між забороною, що виходить від матері, і бажанням, що йде зсередини, теж дуже травматично.
Третя помилка, яка дивним чином контрастує з другою — ближче до 20 років дівчинці повідомляють, що її формула щастя складається з «вийти заміж і народити».
Причому в ідеалі — до 25 років, інакше буде пізно. Вдумайтеся: спочатку в дитинстві їй говорили, чому вона повинна навчитися (список), щоб вийти заміж і стати мамою, потім кілька років їй транслювали думка про те, що мужики — козли, а секс — бруд, і ось знову: вийди заміж і народи.
Це парадоксально, але часто саме такі суперечливі установки матері озвучують дочкам. Результатом стає страх перед стосунками як такими. І серйозно зростає ризик втрати себе, втрати зв’язок зі своїми бажаннями та усвідомлення, чого ж насправді хоче дівчина.
Четверта помилка — це гіперопіка.
Зараз це велика біда, матері все частіше прив’язують дочок до себе та оточують такою кількістю заборон, що страшно стає.
Гуляти не ходи, з цими не дружи, телефонуй мені кожні пів години, де ти знаходишся, чому запізнилася на 3 хвилини. Дівчаткам не дають ніякої свободи, не дають права приймати рішення, тому що ці рішення можуть виявитися помилковими.
Але це нормально! У 14-16 років у нормального підлітка йде процес сепарації, він хоче все вирішувати сам, і (за винятком питань життя і здоров’я) йому потрібно давати таку можливість.
Тому що якщо дівчинка виросте під маминим каблуком, вона утвердиться в думці, що вона істота другого сорту, нездатна до автономного існування, і за неї все і завжди будуть вирішувати інші люди.
П’ята помилка — формування негативного образу батька.
Неважливо, присутній батько в родині або мати ростить дитину без його участі, неприпустимо перетворювати батька в демона. Не можна говорити дитині, що його недоліки — це погана спадковість по батьківській лінії.
Не можна очорняти батька, яким би той не був. Якщо він і насправді був «козел», то матері варто визнати й свою частку відповідальності за те, що вона вибрала саме цю людину в батьки своїй дитині.
Це була помилка, тому батьки розлучилися, але не можна переважувати на дівчинку відповідальність за того, хто взяв участь в зачатті. Вона тут точно не винна.
Шоста помилка — тілесні покарання.
Звичайно, бити не можна ніяких дітей, ніколи, але варто визнати, що дівчаток це травмує сильніше. Психологічно дівчинка швидше скочується з нормальної самооцінки в позицію приниженого і підлеглого. А якщо фізичне покарання виходить від батька — це майже напевно призведе до того, що в партнери дівчинка вибиратиме агресорів.
Сьома помилка — недохвалювання.
Дочка повинна рости, постійно чуючи, що вона найкрасивіша, найулюбленіша, найталановитіша, най-най.
Це сформує здорову, нормальну самооцінку. Це допоможе дівчинці вирости з почуттям задоволення собою, прийняття себе, любові до себе. Це запорука її щасливого майбутнього.
Восьма помилка — з’ясування стосунків при дочці.
Ніколи батьки не повинні влаштовувати сварки при дітях, це просто неприпустимо. Особливо якщо мова йде про особисті якості матері та батька, взаємних звинуваченнях. Дитина не повинна цього бачити.
А якщо вже так сталося, батько й мати повинні вибачитися і пояснити, що не впоралися з почуттями, посварилися і вже помирилися, і головне — дитина тут ні при чому.
Дев’ята помилка — неправильне проживання пубертату дівчинки.
Тут дві крайності: дозволити все, аби не втратити контакт, і заборонити все, щоб «не втратити». Як то кажуть, обидва гірше.
Єдиний спосіб подолати цей важкий для всіх період без жертв — твердість і доброзичливість. Твердість — у відстоюванні меж дозволеного, доброзичливість — в спілкуванні.
Для дівчаток в цьому віці особливо важливо, щоб з ними багато говорили, розпитували, відповідали на ідіотські питання, ділилися своїми спогадами. І реагувати потрібно спокійніше, ніколи не використовувати ці розмови проти дитини. Якщо цього не зробити зараз — близькості вже не буде ніколи, а доросла дочка скаже: «Я ніколи не довіряла матері».
Нарешті, остання помилка — невірна установка на життя.
Дівчаткам ні в якому разі не можна говорити, що її життя повинно мати якісь пункти. Заміж, народити, схуднути, не погладшати й так далі.
Дівчинку треба налаштовувати на самореалізацію, на вміння слухати себе, на можливість займатися тим, що їй подобається, що у неї виходить, на задоволення від самої себе, незалежність від чужих оцінок і громадської думки.
Тоді виросте щаслива, красива, впевнена в собі, готова до повноцінних партнерських стосунків жінка.
