Я пам’ятаю маму молодою,
Чи в 25, чи трохи більше літ…
Струнка, вродлива з темною косою,
Вона для мене загадковий світ…
Для неї головним пріоритетом
Були колгосп, городи і земля,
ЇЇ квітник суцільним цвів букетом,
Вклонялось їй калиною гілля…
У гардеробі плаття з крепдешину,
Ще кілька ситцевих і штапельне одне,
У ситцевому жала конюшину,
А штапельне, між люди – Вихідне…
Взуття з брезенту: туфельки – балетки
На перепонці – Ґудзик для краси
Тоненькі, прорезинені підметки
Їх намочити, Боже упаси…
А у коморі, в правому куточку,
Заховані в торбинку з полотна…
«Румунки» – черевики на шнурочку
Не часто в них взувалася вона…
Коли їх лиш на свято діставала,
Вона з любов’ю брала їх до рук
Суконкою до блиску натирала,
Як пасував до ніг її каблук…
А гарно ж їй було в тій одежині…
Тепер ніби кіно в моїх думках…
Зразкова, владна, спритна господиня…
Горіло все тоді в її руках…
А як любила я спостерігати…
Як мама собі плела дві коси…
Й корзинкою їх вміла викладати…
То еталон жіночої краси…
Волосся як в циганки…Смолянисте…
Над чолом проділ…Всміхнені вуста…
Очі тернові…Погляд строго чистий…
Неперевершена жіноча простота…
Ми розуміли погляд той без слова,
А слово «НІ», « Не хочу» – не для нас,
Не мала мама часу на розмови,
Бо виживали в той нелегкий час
Якби ж Ви знали, як мені кортіло,
Хоч раз узутись у «румунки» ті..
Багато зим і весен пролетіло,
Ці спогади для мене пресвяті…
Я пам’ятаю маму молодою,
Чи в 25, чи трохи більше літ
Ще й досі гарна, з срібною косою,
Вона для мене незбагненний світ…
Автор Тамила Панасюк
