Я пам’ятаю маму молодою, Чи в 25, чи трохи більше літ… Вірш – до сліз!

Я пам’ятаю маму молодою, Чи в 25, чи трохи більше літ… Вірш – до сліз!

Я пам’ятаю маму молодою,

Чи в 25, чи трохи більше літ…

Струнка, вродлива з темною косою, 

Вона для мене загадковий світ…

Для неї головним пріоритетом

Були колгосп, городи і земля, 

ЇЇ квітник суцільним цвів букетом, 

Вклонялось їй калиною гілля…

У гардеробі плаття з крепдешину,

Ще кілька ситцевих і штапельне одне, 

У ситцевому жала конюшину, 

А штапельне, між люди – Вихідне…

Взуття з брезенту: туфельки – балетки

На перепонці – Ґудзик для краси

Тоненькі, прорезинені підметки

Їх намочити, Боже упаси…

А у коморі, в правому куточку, 

Заховані в торбинку з полотна…

«Румунки» – черевики на шнурочку 

Не часто в них взувалася вона…

Коли їх лиш на свято діставала, 

Вона з любов’ю брала їх до рук

Суконкою до блиску натирала, 

Як пасував до ніг її каблук…

А гарно ж їй було в тій одежині…

Тепер ніби кіно в моїх думках…

Зразкова, владна, спритна господиня…

Горіло все тоді в її руках…

А як любила я спостерігати…

Як мама собі плела дві коси…

Й корзинкою їх вміла викладати…

То еталон жіночої краси…

Волосся як в циганки…Смолянисте…

Над чолом проділ…Всміхнені вуста…

Очі тернові…Погляд строго чистий…

Неперевершена жіноча простота…

Ми розуміли погляд той без слова, 

А слово «НІ», « Не хочу» – не для нас, 

Не мала мама часу на розмови, 

Бо виживали в той нелегкий час

Якби ж Ви знали, як мені кортіло, 

Хоч раз узутись у «румунки» ті..

Багато зим і весен пролетіло, 

Ці спогади для мене пресвяті…

Я пам’ятаю маму молодою, 

Чи в 25, чи трохи більше літ

Ще й досі гарна, з срібною косою,

Вона для мене незбагненний світ…

Автор Тамила Панасюк