Я повільно вчуся відпускати те, що мені не судилося.
Я відпускаю людей, які йдуть з мого життя, коли їм судилося піти, і я більше не женуся за ними. Я бачу, як одні двері зачиняються, але інші відкриваються. Я більше не стукаю в закриті двері, за якими вже нічого немає.
Я вчуся тому, що іноді кінець – це нормально. Я відпускаю всіх і все, кому і чому не судилося залишитися частиною мого життя. Я відпускаю старе, щоб звільнити місце для нового.
Я вчуся довіряти собі. І коли відчуваю, що щось не так, значить, ймовірно все дійсно не так. Я вчуся довіряти своїм інстинктам, тому що вони бачать те, чого я поки не можу. Я дозволяю своїм інстинктам і інтуїції вести мене в правильному напрямку.
Я вчуся відпускати старі стосунки, з яких я виросла. Я відпускаю людей, які більше не сприяють моєму добробуту. Я вчуся тому, що чим довше я тримаюся за неправильних людей, тим довше я не знайду правильних. Я вчуся тому, як повністю плекати свої стосунки з позитивними, живими душами в моєму житті. Тими, які надихають і спонукають мене ставати кращою.
Я повільно вчуся, як відпускати все і всіх, кому і чому не судилося залишатися в моєму житті.
Я відпускаю негатив і замінюю його усвідомленістю. Я використовую всі негативні думки, як мотивацію, щоб поширювати позитив, де б я не була.
Я відпускаю злостивість і заміняю її прощенням. Я більше не тримаю образи та не чіпляюся за гіркі почуття, які так довго отруювали мої думки.
Я роблю крок назад від того, що більше не має ніякого сенсу в моєму житті. Я прибираю себе з будь-яких токсичних, хворих ситуацій, в яких мені більше не потрібно брати участь. Я дозволяю собі відпустити біль, який я несла всі ці роки. І я повільно дозволяю собі зцілитися, скільки б часу на це не знадобилося.
Я вчуся робити те, що робить мене щасливою. І перестати жити життя так, щоб догоджати іншим. Тепер я роблю те, що приносить мені найбільше щастя.
Я відпускаю контроль. Я вчуся, що я просто не можу контролювати все, що відбувається зі мною в житті. Я дозволяю силі Всесвіту діяти на мене. Я дозволяю всьому траплятися спонтанно, я більше не змушую себе склеювати докупи те, чому судилося розпастися.
Я відпускаю сумніви в собі. І я заміняю їх на саморозвиток. Я оточую себе тим, що мотивує мене ставати кращою.
Я відпускаю злість. І критику. І всіх, хто говорить мені, що я не досить хороша для чогось. Я вчуся тому, що єдиний критик, якого я повинна слухати, – це я сама. І я більше не дозволю думкам інших забруднювати мій розум. Я відпускаю людину, якою я вважала себе вчора, і починаю оспівувати ту, якою я є сьогодні.
