Не могла й припустити, що чоловік, який подарував мені щастя і кохання, і чоловік, який завдав серцю стільки болю, виявиться однією людиною.
Більше не перевіряю свій телефон, сподіваючись побачити пропущений від тебе дзвінок або повідомлення. Серце більше не починає битися частіше, коли чую твоє ім’я чи голос. А у животі більше не пурхають метелики, коли бачу тебе. Твої дотики та поцілунки перестали мене хвилювати.
Я не могла навіть припустити, що чоловік, який подарував мені так багато щастя і коханнч, і чоловік, який завдав серцю стільки болю – буде однією людиною.
Але я зцілила своє серце, а свої шрами прийняла як частину себе і продовжила рухатися далі.
Більше не дозволю нікому розглядати себе як запасний варіант. Адже через кохання дозволила поставити себе на останнє місце у списку пріоритетів, дозволила ставитися до себе як до чогось, само собою зрозуміле. Не могла дозволити собі відпустити тебе, а в результаті втратила себе, надіславши всі свої принципи до біса.
Ти казав, що кохаєш мене. Говорив, що не можеш уявити без мене свого життя. Чорт забирай, ти навіть сказав мені, що кохатимеш мене вічно, що ти змінишся. Так, я більше не наївна, але ти залишився тим самим незрілим і лицемірним.
Тепер знаю, що доля, подарувавши зустріч з тобою, цим піднесла дуже цінний урок. Можливо, подібні стосунки покликані зламати нас, щоб ми могли остаточно втихомирити его і знайти своє «я».
Зараз розумію, що навіть у моменти, які мені здавалися щасливими, глибоко в душі я почувала себе «пацієнткою лікарні», яку помістили в палату для одинаків і яка відчуває, як божеволіє… Адже все, що їй потрібно – це щоб її відвідала кохана людина. Образ цієї холодної лікарняної кімнати нагадує мені, чому я пішла і більше ніколи не повернуся.
Другого шансу не буде. І знаєш чому?
Тому що, нарешті, Я ОХОЛОЛА ДО ТЕБЕ.
