Не боятися невідомості насправді неможливо. Але до невизначеності можна адаптуватися, прийнявши і усвідомивши зону свого контролю.
Сьогодні ми живемо у світі, де правила змінюються дуже швидко, навіть миттєво. Епідемія, війна, еміграційна криза тільки довели, що зона контролю людини дуже обмежена. Ми не можемо все контролювати, навіть попри технологічний прогрес і ті небачені досі можливості, які він дарує. Проблема невизначеності залишається невирішеною. Ба більше – вона лише зростає.
Уявімо, як жили люди сто років тому. Ваше життя визначала сім’я, в якій ви народилися. Якщо це, наприклад, родина селянина, то ви з дитинства знали, що зароблятимете на хліб важкою працею. Обробіток землі, збирання урожаю, випасання худоби, раннє одруження/заміжжя, «діточок, як на небі зірочок». Батько і мати уже «витоптали стежку» і вам залишалося тільки йти їхніми слідами. Стати ковалем, коли тато землероб, уже означало зламати систему. Тобто у вас особливо і не було вибору.
Та відсутність вибору – це також і відсутність сумнівів, тривоги і невизначеності.
А бачити різноманіття світу та можливості означає мати труднощі з визначенням і проблеми з пошуком «правильних» рішень і шляхів. Невизначеність майбутнього – неодмінний атрибут розвитку культури та цивілізації. Такий собі побічний ефект. Тому, якщо ви народилися не у селянській родині у ХVІІІ столітті, то маєте навчитися жити з повсякчасною невизначеністю.
Невизначеність та невідомість розповсюджуються майже на всі сфери життя людини. Партнерів може бути багато, тож навіщо обмежуватись тільки одним? Професій є чимало, можна їх змінювати або мати одразу декілька. З одягом, місцем проживання – те ж саме. Але наявність такого широкого вибору дуже часто підгодовує «дракона» невизначеності, додає жару у його дихання, множить йому голови.
Тому для сучасної людини дуже важливо мати власні цінності. Вони стають важливим орієнтиром, бо можуть допомагати відсіювати зайве, звужувати вибір і робити його усвідомленим.
Відчуття невизначеності активує ту частину мозку, яка відповідає за пильність (амигдалу). Ця ділянка має властивість уповільнювати префронтальну частину кори головного мозку, яка відповідальна за планування і контроль дій. Поведінково це виглядає як ментальне завмирання і неможливість робити будь‑що та бодай якось уявляти наступні кроки.
У такий момент, для того, щоб запустити процес думання, треба почати робити буденні речі. Прибирати, готувати їжу, доглядати за собою чи домашніми улюбленцями, допомогти комусь із чимось. Побутові ритуали – це як руханка для психіки, такий собі розігрів. Тривожні думки, звісно, нікуди не дінуться. Але емоції стануть спокійнішими, легшими і менш інтенсивними.
Образно це можна описати як появу сонця з‑за хмар, які розходяться, коли, на небі розвиднюється. «Дракон невизначеності» при цьому стає добрішим, перестає дихати вогнем, починає муркотіти, як задоволений кіт, чи усміхатися, як та драконка зі «Шрека».
Саме тоді, крім переживань і тривоги, можна побачити нові можливості. Стати кращим, успішнішим, щасливішим. Дракона можна осідлати і полетіти, куди душі заманеться. Та це можливо лише тоді, коли ви не відчуватимете страху перед ним.
