Хто дякує сонцю за те, що воно світить? Та ніхто. А давно ви дякували легеням за те, що вони дихають? Чи кисню за те, що він дає можливість жити? Яблука ви збирали? А казали «Дякую! Спасибі! Я такий вдячний вам», – навряд чи. Якщо ви не дуже духовно розвинена людина, що практикує філософію подяки.
Багатьма речами ми просто користуємося. Вони є, вони нам потрібні, ось ми ними і користуємося. Це абсолютно нормально.
Якщо ваше добро і турботу знецінюють і не помічають…
То навіщо дивуватися, якщо вами користуються і не дякують? Або дякують на словах, заяложеними фразами, але нічого не платять? Ви є. Ви даєте яблука. Ось вами і користуються. Гріються вашою енергією, споживають ваш ресурс і їдять ваші яблука.
Але людина не дерево і не зірка. Вона жива. Вона ділиться своєю життєвою енергією, яка їй самій потрібна. Віддає шматочок себе, коли допомагає комусь. І їй врешті-решт набридає роздавати своє життя направо-наліво тим, хто споживає і навіть не дякує. Набридає бути деревом.
Вихід один — припиніть давати. Хоч на певний час припиніть потік жертвенності.
Припиніть обслуговувати тих, хто в змозі про себе подбати.
Припиніть віддавати свої акції на знижку тим, хто не працює.
Припиніть давати яблука просто так і повісьте цінник. Яблука коштують стільки й стільки.
І ось тільки тоді люди зрозуміють, як приємно те, що ви давали і робили.
От що потрібно зробити, якщо вас не помічають і не цінують
Це коли одна жінка поїхала на тиждень до мами; та захворіла. І тиждень чоловік і двоє дітей-підлітків пожили самі.
Їм цей тиждень видався важким і нескінченно довгим: їжу треба готувати, посуд мити, речі прати й прасувати, ходити в магазин, гуляти з собакою, багато чого треба робити. А нікому. Виявляється, це так важко і непросто — все робити самим! Це — праця.
На роботі можна взяти відпустку. Якщо звикли до вашої цілодобової праці, нехай без вас упораються.
А родичам, які регулярно позичають у вас гроші, треба ввічливо відмовити. Нехай візьмуть в банку кредит. І зрозуміють, скільки цей кредит вартує.
Іноді це — єдиний спосіб перестати бути яблунею — не давати яблук. І перестати бути сонцем — перестати світити. Іноді можна і відпочити. Зігрівати собою ми не завжди можемо.
І якщо люди просто забули про те, як багато ви даєте — вони згадають і зрозуміють. І будуть більше цінувати.
А якщо не поважали і навмисне знецінювали — відваляться від вас, як п’явки. І підуть шукати нове дерево. Наївну яблуню або новорічну ялинку з подарунками та іграшками.
Бачили, що потім роблять зі святковими ялинками? Де потім опиняється дерево, яке використовували? Штучне ховають в коробку. А живе — несуть на смітник.
Подумайте про це, якщо ваше добро і турботу знецінюють і не помічають…
