— Майстер, — одного разу запитав учень, — чому існують труднощі, які заважають нам досягати мети, відводять у бік від обраного шляху, намагаються змусити визнати свою слабкість?
— Те, що ти називаєш труднощами, — відповів Вчитель, — насправді є частиною твоєї мети. Годі з цим боротися. Лише подумай про це і прийми до уваги, коли обираєш шлях. Уяви, що ти стріляєш з лука. Мішень далеко, та ти не бачиш її, оскільки на землю опустився густий ранковий туман.
Хіба ти борешся з туманом? Ні, ти чекаєш, коли подує вітер і туман розвіється. Тепер мішень видно, але вітер відхиляє політ твоєї стріли. Хіба ти борешся з вітром? Ні, ти просто визначаєш його напрямок і робиш поправку, стріляючи трохи під іншим кутом. Твій лук важкий і жорстокий, у тебе не вистачає сил натягнути тятиву. Хіба ти борешся з луком? Ні, ти тренуєш свої м’язи, з кожним разом все сильніше, натягуючи тятиву.
— Але ж існують люди, які стріляють з легкого і гнучкого лука в ясну, безвітряну погоду, — сказав учень ображено. — Чому ж лише мій постріл зустрічає стільки перешкод на своєму шляху? Невже світ чинить опір моєму руху вперед?
— Ніколи не дивись на інших, — посміхнувся Вчитель. — У кожного свій лук, своя мета і свій власний час для пострілу. Одні роблять своєю метою точне влучання, інші — можливість навчитися стріляти.
Вчитель знизив голос і нахилився до учня:
— І ще я хочу відкрити тобі страшну таємницю, мій хлопчику. Туман не опускається на землю для того, щоб завадити твоєму пострілу, вітер починає віяти не для того, щоб забрати твою стрілу вбік, жорсткий лук створений лучником не для того, щоб ти усвідомив свою слабкість. Все це існує саме по собі. Це ти вирішив, що зможеш в цих умовах точно вразити мішень.
Тому або перестань скаржитися на труднощі і починай стріляти, або прибери свою гординю, і вибери собі легшу мету. Мету, за якою можна стріляти в притул…
