Вважається, якщо жінка відмовилася від чоловіка, – то означає, що ніколи його не любила. Повна нісенітниця!
Розірвати відносини з людиною, від якої зносило дах – це дійсно треба володіти непохитним характером.
Переступити точку неповернення, стискаючи волю в кулак, коли нерви на межі, а емоції б’ють в голову, – дано не кожному. Дано лише сильним людям.
Сильних не прийнято жаліти, хоча життя їх б’є болючіше. Ніхто навіть не здогадається, наскільки важко далося людині це рішення, що пережила у собі, як загиналася від відчаю, кусала губи до крові, поливала сльозами подушку, благаючи Господа дати правильне рішення …
Хто сказав, що від коханих не йдуть? Ідуть від всіх. Тільки в коханих вірять до кінця, поки не вмерла надія. Дають останні шанси, що виправляться, зміняться, стануть іншими …
Любляча жінка може довго терпіти: приниження, образи, байдужість, п’яні витівки, побої … Навіть закривати очі на зради. Чекатиме, адже їй, в сто п’яте, будуть давати обіцянки клятвами, що такого не повториться.
Від коханих йдуть.
Ідуть, коли стають “мертвими” до всього, йдуть спустошені і розбиті, йдуть, коли вже не працює сто п’ята клятва … Коли немає поваги, відчуття потрібності, коли порожнеча настільки тисне, що немає можливості чинити опір. Ідуть, бо разом бути набагато болючіше, ніж на самоті.
Жінка, яка приймає суворий вердикт, гідна поваги, а не засудження. Ми ніколи не будемо знати причин подібного вчинку, але ми зобов’язані знати, що від коханих не йдуть просто так …
Знайти в собі залишки сил, стискаючи пальці до фанатизму, щоб нігті впивалися в долоню, задихаючись від горя – багато чого варте … любити всією душею, відсікаючи своє (вже минуле) життя – ось де прояв мужності…
